freya_victoria: (Default)
 Гіперпуризм має свої рецидиви і в граматиці.

Так, деякі мовознавці наполягають, що в давальному відмінку іменники чоловічого роду мають лише закінчення -ові або -еві: кобзареві, морякові, і не мають закінчень , -ю: кобзарю, моряку. Це твердження спростовують пам'ятки української мови:

 

Мені з жінкою не возиться,

А тютюн та люлька

Козаку в дорозі пригодиться...

 

Час "народження" цитованої пісні — XVII століття. А ось Шевченкові рядки з "Неофітів":  

 

"Ще живуть

І Богу моляться, і мруть

Хрещені люди"...

 

"Москалеву криницю" Шевченко присвячує: "Я. Кухаренку".

 

Таких прикладів можна навести більше. Отже, підстав обмежувати закінчення давального відмінку іменників чоловічого роду до форм -ові, -еві і нехтувати закінчення -у, -ю, як на мене, немає. І ті, й ті закінчення властиві українській мові. Щоправда, в давальному відмінку односкладових слів українці здебільшого вживають закінчення -ові, -еві: коневі, дідові, Климові. Але у багатоскладових словах просто неможливо вживати такі закінчення. І справді, спробуйте скажіть: меморандумові, еквівалентові, Гогенцоллернові.


Святослав Караванський "Секрети української мови"

freya_victoria: (Default)
 Сьогодні в Україні можна почути або прочитати такі вирази: "відповідно до Акта про державну незалежність", "виходячи з Акта про державну незалежність". Форма Акта ріже вухо.

Чому?

Бо вона неправильна. Слово акт у даному разі вжито у значенні закон, указ. А ці слова — узагальнені поняття — мають у родовому відмінку закінчення -у: закону, указу, і отже, так само має відмінятися слово акт у значенні закон. Річ у тім, що словники не фіксують усіх можливостей вжитку слова. Слово, вживане на означення предмета, вимагає у родовому відмінку закінчення . У якійсь окремій сфері діяльности таке слово може набути значення узагальненого поняття, а з ним і закінчення в родовому відмінку.

Ось як це стається. Слово плуг у родовому відмінку має закінчення плуга. І тільки таке закінчення фіксують і сучасні словники й давнішні. Але коли слово плуг вжито, як назва організації Плуг, то письменники 20-х років вступали до Плугу й виходили з Плугу, хоч словники закінчення не фіксували. Очевидно, в літераторів 20-х років ще не було знищено почуття мови до тієї міри, щоб сказати "вступаю до Плуга" або "виходжу з Плуга". Вони вживали форму Плугу, хоч її і не було у словниках.

Те саме і з "Актом про державну незалежність". Діяти треба "відповідно до Акту про державну незалежність". "До Акту", а не "до Акта". Дарма, що словник каже, що родовий відмінок слова актакта.

Ми знаємо, що слово смолоскип у родовому відмінку має закінчення . І це підтверджують словники. Але хто із словникарів міг передбачити, що колись словом смолоскип буде названо видавництво "Смолоскип"? У цій новій ролі смолоскип у родовому відмінку, річ ясна, матиме закінчення : "Зайдіть до Смолоскипу" або "Напишіть до Смолоскипу".

Те саме із словом трамвай. Коли слово трамвай вжито, як назва одного з видів міського транспорту, тоді в родовому відмінку воно матиме закінчення -ю: "На лініях трамваю". Але "Зайшов до трамвая".

Святослав Караванський "Секрети української мови"

freya_victoria: (Default)

Святослав Караванський "Секрети української мови"
"Конфуз із панею"

Дослідження наголосових моделів множини помагає вирішити деякі нерозв'язані питання українського мовознавства. До таких проблем належить питання: чи відмінюване слово пані?

Це питання порушив не мовознавець і не академік, а щирий український патріот Микола Климишин, що оприлюднив у пресі вільного світу статтю на цю тему. Щоб увести в курс діла читача, переказую зміст статті М. Климишина ("Гомін України", Торонто, ч. 24, 10 червня 1981 р.).

М. Климишин слушно поставив питання "Чи слово пані дійсно невідмінюване?". Він наводить такі приклади з літератури:

М. Рильський, Переклад "Пана Тадеуша" А. Міцкевича ("Дніпро", Київ, 1964)

"Пан Тадеуш з панами і панями..." (стор. 128)

"І хоч я з панею хотів би..." (стор. 319)

Read more... )
freya_victoria: (Default)
"У 1950 році в СРСР було видано 43 100 назв книжок тиражем 821 мільйон примірників, з них російською мовою 30 482 назви тиражем 640 391 000 примірників, тобто 71 % назв і 78 % тиражу. А мовами неросійських націй, що становлять трохи менше 50 % всього населення СРСР, було видано лише 29 % назв і 22 % тиражу виданих у СРСР книжок! Хіба не красномовні цифри? Але найнеподобніше те, що в наступні роки ця диспропорція зростала, і в 1963 році друк російською мовою становив уже 75 % назв (58 158 з 77 600) і 81,4 % тиражу (1 026 934 000 з 1 262 000 000), а мовами всіх неросійських народів — лише 25 % назв і 18,6 % тиражу! Хіба це не страхітливе свідчення фактичної нерівності культур?"


"А ось дані про підручники. Для початкових та середніх шкіл 1960 року було видано 229,9 млн. примірників, з них мовами неросійських народів — 65,9 млн. прим., або 28,7 %, в той час як питома вага неросійських народів у всьому населенні СРСР тепер — 45,4 %. Для вищих шкіл було видано 1960 року 27,9 млн прим., з них мовами неросійських народів тільки 2,1 млн прим., або 7,5 %. Як бачимо, диспропорція колосальна."


Read more... )
freya_victoria: (Default)
1965 Іван Дзюба наважився надіслати цей текст керівництву Компартій УРСР і вищому радянському керівництву до Москви... Надздвичайно смілива людина!


"Є величезна політична і психологічна різниця між загальним об’єднанням людства, народів у "вселюдство", тобто між асиміляцією націй на вселюдській основі, і асиміляцією одної нації іншою, поглиненням однією нацією інших, асиміляцією кількох націй на базі однієї національної культури.
Першу ще можна розглядати як плодотворну перспективу і позитивний фактор, як прогрес (хоч багато видатних мислителів, у тім числі й марксистів, вважають, що й це було б величезним регресом для людства; цю дуже обгрунтовану думку Потебня свого часу коротко висловив так: "Якби об’єднання людства за мовою і взагалі за народністю і було можливе, то воно було б загибеллю для людської думки, як заміна багатьох почуттів одним"). Та й взагалі імператив про майбутнє "неминуче" злиття націй є дуже проблематичним, науково необгрунтованим прожектерством, і "марксистам" слід би брати приклад з Маркса, який полишав на розсуд майбутніх поколінь проблеми, для розв’язання яких бракувало історичного досвіду.
Що ж до другої — асиміляції на базі однієї національної культури, — то вона тотожна колоніалізмові (бо наперед позбавляє інші народи основної умови рівноправності — рівноправного внеску в загальнолюдську культуру, прирікає на культурне утриманство з усіма наслідками, що випливають звідси для психологічної природи людей цієї нації та їхнього відповідного становища в суспільстві).
"Асиміляція" першого роду, власне, і не може бути названа асиміляцією, а є всесвітнім об’єнанням людства; тут принаймні ні одна нація не буде ображена, бо всі однаково втрачають і здобувають. Асиміляція другого роду і є, власне, асиміляція; вона неминуче є глибокою історичною несправедливістю щодо асимільованих націй і вирізьблює в них невитравні сліди гіркоти, але й нації асимілюючій приносить не добро, а лихо — поступовий внутрішній розклад її культури, тягар заподіяних — хай і несвідомо — несправедливостей. Вона ніколи і ніде не ставала і не стане надійним фундаментом для дружби народів, а здатна тільки роз’єднувати їх, породжувати недовіру і ворожнечу."
Read more... )
freya_victoria: (Default)
 "З давньої і недавньої історії відомо, що в Україні "націоналістом" вільно було називати всякого хто мав елементарну національну гідність, хто турбувався долею української культури й мови, а то й просто всякого, хто чимось не догодив якомусь російському шовіністові, "великорусскому держиморде"

З листа Івана Дзюби до керівництва Компартії УРСР, 1965 р.

freya_victoria: (Default)

З переднього слова до перевидання книжки "Інтернаціоналізм чи русифікація?"
"На жаль, у мовній сфері ніякі арґументи ні на кого не діяли, не діють і ніколи не діятимуть. Узвичаєна практика — тут вищий закон, рутинна потреба — священна мірка. Тобто, це справа емоцій, житейського інтересу, ледачкуватої зручності (коли брати на рівні особистості, а не на рівні державної політики). І лише інколи — совісті, почуття справедливості — для тих, у кого вони є. Але мало хто за рутинним, освяченим звичкою нехтуванням української мови, за зручністю і вигідністю особисто для себе такої ситуації — здатен побачити довготривалий історичний злочин, глибоку травму національного організму. І ще менше таких, хто вгадує власну вину за цю історичну кривду, навіть попри особисту непричетність. Більше таких, хто склав собі уявлення, що для свого комфортного самопочування у світі мислі та культури він зовсім не потребує української мови, що українська периферія цього світу його не має цікавити. Хай, мовляв, українська культура спершу досягне такого і такого-от рівня... (залишаю осторонь питання про те, що дуже часто у такий спосіб просто блефують особи, які не мають жодного уявлення про культуру взагалі — ні про яку). Споживачів цікавить тільки якість товару. Але ж культура — не просто товар, а співтворчість, співтворення. Тож катастрофічно, коли питання про власний внесок і власну відповідальність не сприймається, як і моральна проблема, що криється в цьому самовідстороненні."

freya_victoria: (Default)
 Увесь фейсбучок холіварить щодо вулиці імені Шухевича.
Деякі стверджують, що називати щось ім'ям Шухевича - це образливо для євреїв. (І кажуть це переважно не євреї, до речі.)
Маю зустрічне питання: а як щодо Богдана Хмельницького, на честь якого названо багато всього, і пам'ятників чимало (навіть в Росії є)? Ось хто точно влаштовував єврейські погроми, так це Б.Хмельницький. А от щодо Шухевича - це не доведено. 
То що, не ображають євреїв вулиці, площі, міста, названі на його честь? Досі не чула жодного протесту... Дивно, чому нікого не турбують злочини Хмельницького проти євреїв? А як дійшло до Шухевича, всі раптом дуже обурюються за євреїв.
Будьмо послідовними. Або перш, ніж протестувати против Шухевича, треба вимагати, щоб все назване на честь Хмельницького перейменували (бо він насправді був ворогом євреїв, і це історичний факт), або вже визнаймо, що претензії до Шухевича аж ніяк не пов'язані з українсько-єврейським питанням, а мають зовсім інші причини.
До речі, ось як радянська пропаганда змальовувала відносини між українськими націоналістами та сіоністами)))
freya_victoria: (Default)
 Смішать мене аргументи проти атеїзму такого кшталту: "В літаку, що падає, немає атеїстів" або "Не буває атеїстів в окопах під вогнем" (привіт ГО!). Навіть якщо це і так (хоча сумнівно), це нам може сказати лише про деякі особливості людської психіки, але аж ніяк не доводить існування Бога/богів чи інших надприродних сил.
freya_victoria: (Default)
"Когда погребают эпоху
Мы стоим у могилы очередной, десятой по счету, российской вестернизации, или модернизации, или перестройки, или оттепели. Круг замкнулся. Страна снова бросает в воздух чепчики и «сушки», в милитаристском угаре обнимает танки и целуется с системой «Град». Сбылось пророчество: «…в чистом поле система «Град». За нами Путин и Сталинград». Чистое поле на этот раз представлено горными Абхазией и Южной Осетией. Кстати, тоже частью Грузии по имени «Самачабло». Гремят заступы о мерзлую землю; модернизацию хоронят в закрытом гробу, как жертву дедовщины. С неба сеется мягкий тоталитарный снежок. Страна топает за Топтыгиными. А я, по словам Галича («Кадеш»), «прощаюсь с памятью моей»."

2009
freya_victoria: (Default)
Це про 1860-1917 роки
"Системи суспільного виховання дітей практично не існувало. Урядові органи не цікавилися статистикою народження та смертності немовлят. 55% дітей шахтарів Донбасу вмирали не доживши до 7 років. Із 1000 дітей в українських губерніях вмирало, не доживши до 15 років - 35%. Гро­мадськість звернулася до цієї нагальної проблеми лише з появою жіночих організацій.
 
Виключно важкі умови праці, безправність, закріпачення в сфері побу­ту характеризували становище селянок, які складали переважну більшість населення Наддніпрянської України. Селянка-українка починала заробляти собі хліб з 7-8 років. З цього віку весь день її вже був заповнений визначени­ми та відповідальними обов’язками; в більшості випадків, переважаючими її фізичні можливості: вона пасла худобу, іноді на відстані декількох верств від дому, харчуючись одним хлібом та мокла під дощем, чи носила на руках надмірно важку для неї дитину. 3 9-10 років вона просиджувала за веретеном та прялкою весь вільний, від догляду за дитиною, час, майже не користуючись зимою свіжим повітрям через відсутність теплого одягу.
З 14 років дівчина-селянка вже працювала поряд з матір’ю, виконуючи в пору жнив роботу надто тяжку та шкідливу для дівчини цього віку. Хо­дити до школи їй не було часу і незначний відсоток (22%) відвідуючих шко­лу дівчат пояснювався не так небажанням батьків, як необхідністю корис­туватися послугами дівчини в домашньому господарстві."
freya_victoria: (Default)
Голосіння матері при похованні доньки-підлітка, з етнографічних записів:
"„...Робітници моя, робітници, хто мині буде так робити, як ти мині робила?.. А хто мині миски помиє тай до криниці піде тай попере тай вимиє, тай потачєє, тай хто мині хату замите?.. Типер ти вмерла, та я мушу сама робити..."
 
Дуже зворушливо, егеж?
 
freya_victoria: (Default)
Адриенна Рич "Идиллический ландшафт"
Пора мне мир принять каков он есть.
Вон Золушка в аллее, для которой
Не подыскалось сказочного принца.
Мир очень любит сходства и повторы.
В каморке нашей самости с утра
Вступаешь в мир, похожий на вчера.


 
Не златоусты и не полубоги,
Друзья не выдержали испытанья
На совершенство. В грозовую ночь
Иной дрожал, запрятавшись в чуланчик.
В одном лишь человечности начало,
В уменье требовать, не измельчало.


 
И мчится время вдаль быстрей трамвая
В столицах древних стран, из окон виды
На залитые солнцем открывая
Большие площади. Я в них не вниду,
Уже я не увижу их фонтанов,
Зеленых статуй, золотых платанов.


 
(Перевод: Алла Шарапова)
Read more... )
"Ideal Landscape"



 
We had to take the world as it was given:
The nursemaid sitting passive in the park
Was rarely by a changeling prince accosted.
The mornings happened similar and stark
In rooms of selfhood where we woke and lay
Watching today unfold like yesterday.



 
Our friends were not unearthly beautiful.
Nor spoke with tongues of gold; our lovers blundered
Now and again when most we sought perfection,
Or hid in cupboards when the heavens thundered.
The human rose to haunt us everywhere,
Raw, flawed, and asking more than we could bear.



 
And always time was rushing like a tram
Through streets of a foreign city, streets we saw
Opening into great and sunny squares
We coudl not find again, no map could show—
Never those fountains tossed in that same light,
Those gilded trees, those statues green and white.
freya_victoria: (Default)
 Родичі мене запевняли, що першим моїм словом, точніше, фразою було: "Я сам!", а потім вже всі ці "баба", "папа", "мама", "деда". Отакий в мене з дитинства характер :)
freya_victoria: (Default)
 ЖЖ показує мені рекламу.
Текст: "Русские мужчины признаны самыми некрасивыми в мире"
І фотографія. Анатолія Вассермана...
freya_victoria: (Default)
 Дізналася, що черемша в Червоній книзі... Тобто, купляти її не варто, бо продавати її протизаконно. Дуже шкода((( Але не хочеться, щоб її знищили, тож не варто створювати попит на заборонений товар
freya_victoria: (Default)
Оскільки багато людей все ж таки звикло 23 лютого дарувати чоловікам, навіть тим, хто від армії вдало відкосив, якісь шкарпетки або дезодоранти, то пропоную перейменувати це свято на День Чоловічих Первинних Статевих Ознак, з тим і вітати всіх, для кого це надзвичайно важливо!
freya_victoria: (Default)
 "We are living in a culture that views change as threatening. We are taught to perceive life as linear, implying a destination. Change is perceived as only an intermediary process on our way to this idealized stability. But no matter how we are raised to view life, life is change. To see change as the normal condition of life goes directly against the myth of destination, yet meshes more perfectly with experience. When we see change as the normal condition of life we stand in revolt against the expectation of a final goal for our lives and cease to view process as threatening or temporary. To accept change frees us to explore our situation, to define and observe our natural restrictions, and not to be coerced by expectations arising out of society's need for equilibrium."
freya_victoria: (Default)
Голда Меїр була першим послом Ізраїлю в СРСР.
"Я была уверена, что  уж  тут-то мы  во всяком случае встретимся  с евреями  России; тридцать  лет, с самой революции, мы были с ними разлучены и почти ничего  о них  не знали.  Какие  они?  Что  еврейского осталось  в  них,  столько  лет проживших  при  режиме,  объявившем  войну  не только  всякой религии,  но и иудаизму  как  таковому,  и  считавшем   сионизм  преступлением,  наказуемым лагерями  или  ссылкой? Но  в то  время  как  иврит  был запрещен, идиш  еще некоторое время терпели и даже была создана  автономная область для  евреев, говорящих на идиш,  - Биробиджан, близ китайской границы. Ничего из этого не получилось, и после Второй мировой войны (в которой погибли миллионы русских евреев) советские власти постарались, чтобы большая часть  еврейских школ  и газет  не были восстановлены. К тому  времени, как  мы приехали  в Советский Союз, евреев уже открыто притесняли и уже начался  тот злобный, направляемый правительством  антисемитизм, который  пышно расцвел  через  несколько  лет, когда  евреи преследовались широко и  беспощадно и  еврейские интеллигенты - актеры,  врачи,  писатели  -  были  высланы  в лагеря за  "космополитизм"  и "сионистский  империализм".  Положение сложилось трагическое: члены  миссии, имевшие в России близких родственников  - братьев, сестер, даже родителей, - все время терзались,  не понимая,  можно ли им увидеться с теми, о встрече с которыми   они  так  мечтали,  ибо   если  откроется,   что   у   них   есть родственники-израильтяне, это может закончиться судом и ссылкой.
Трудная это была проблема: бывало, мы несколько дней подряд  взвешиваем "за"  и "против"  -  должен  ли  Икс встретиться со  своей сестрой,  надо ли передать продукты  и деньги старой  больной матери  Игрека - и, как правило, приходили к выводу, что  это может причинить им вред и ради них  же лучше не предпринимать ничего. Были, конечно, исключения, но я и сегодня не решаюсь о них  написать,  потому  что  это  может  быть  опасно  для  евреев, все  еще находящихся в  России. Теперь весь цивилизованный мир знает, что случается с советскими  гражданами, если они  игнорируют извращенные  правила, с помощью которых руководители стремятся  их себе подчинить. Но был  1948  год,  время нашей, так сказать, "первой любви", и нам было очень трудно понять и принять систему, в которой встреча матери  с  сыном, которого она не видела тридцать лет, да который, к тому же,  член дипломатического корпуса и "персона грата" в Советском Союзе, приравнивается к государственному преступлению."

Profile

freya_victoria: (Default)
freya_victoria

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23 24 252627 2829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 10:40 am
Powered by Dreamwidth Studios