freya_victoria: (Default)
"Наратив Середньої Азії в російській літературі"
Про "Туркестанських генералов" Гумільова
"Поема Гумільова починається з опису життя російських вищих класів: бали і прийоми в багатих приватних будинках. Це «мертвящее упоение света», яке засуджував уже Пушкін, у поемі є тлом, на якому показані шляхетні образи старих генералів. Вони високі та стрункі, їхні очі ясні, а манери вишукані. Вони оточені «духмяною легендою» («благоухающей легендой») своїх екзотичних подвигів. Генерали тут змальовані не як військові, а радше як російські святі, чия смиренність була загальновідомою. Далі в поемі оплакується втрата російської військової частини: тут росіяни знову представлені як ті, кому заподіяно зло, а не як ті, хто заподіював зло іншим. Нарешті, названо завойовані міста: Усть-Кудук і Кіндерлі — й висловлено колоніальний тріумф: «російський прапор над білим містом Хіва» («русский флаг над белой Хивой»).
Ця остання фраза, «російський прапор над білою Хівою», заслуговує на уважніший розгляд. У шовінізмі імперій, який упродовж століть поглинав, анексовував і нищив слабші народи та етноси світу, рідко трапляються фрази, що так повно виражали б прагнення владарювати і схильність до насильства, яке затьмарює історію людства. Усвідомлення факту, що поема Гумільова та інші подібні твори російської літератури урочисто відзначають просування вперед, щоб знищувати інших, цілком відсутнє в російському інтелектуальному житті. Звичайно, навряд чи можна сподіватися на вибачення (імперії рідко вибачаються), просто хотілося б отримувати час від часу сигнали, що проблема визнана; серед війн, проведених Росією, чимало морально амбівалентних. Однак такі сигнали відсутні."
"Заголовок поеми Гумільова «Туркестанські генерали» є прикладом того, що називається «привласненням чужої географії». Ідеологічний зміст цієї фрази можна з’ясувати заміною російського завоювання Середньої Азії на успішне завоювання Радянського Союзу Гітлером і уявними майбутніми посиланнями німецького поета на таких генералів, як Гайнц Гудеріан і Фрідріх фон Паулюс, саме як на «російських генералів». "
Read more... )
freya_victoria: (Default)
 "Вторгнення Наполеона дало можливість оновити політичне самосприйняття Росії, додаючи до нього відтінок впевненої у своїй правоті леґітимності, який здебільшого має переможна війна з агресором. Вираження цього у формі видатного роману, який міфологізував ці події, було саме тим, чого потребувала динамічна нація. Перетворення у Толстого історії на міф про «велику патріотичну війну» додало нового блиску тому, що Ентоні Сміт назвав «основоположним політичним міфом» нації. Описуючи картину іноземної аґресії і засуджуючи агресора, Толстой, крім того, змалював панораму кількох сотень характерів, які жили далі своїм життям, незважаючи на перерви та втрати, спричинені війною. Це надало романові додаткового героїчного виміру."
"Ще раз повторимо, що російська держава надзвичайно виграла завдяки здатності Толстого поєднати глибину з блиском, і що представлена в його романі Російська імперія утвердилася в пам’яті читачів як реальна держава.
Французьке вторгнення у переказі Толстого зміцнило міф про імперську невинність Росії і допомогло легітимізувати імперські дії Росії. У «Війні і мирі» основний театр дій війни з Наполеоном — Східна Європа — розглядається як законна російська територія. Цей роман призвів до затримки із усвідомленням Росією того факту, що Російська імперія не була тим самим, що етнічна Росія. Толстой поклав останні штрихи на образ, вперше намальований Пушкіним, згідно з яким Росія самотужки перемогла французького імператора і заплатила власною кров’ю за свободу Європи; саме тоді в російській національній пам’яті почала зароджуватися думка про те, що Росія спроможна не лише себе захистити, а й врятувати Європу, думка, поширена і сьогодні. Так само завдяки «Війні і миру» з поля зору випав вибір, який імперія під час захисту від Наполеона зробила на користь продовження війни зі своїми південними сусідами. Письменник, який так швидко забув про діяння імперії на Кавказі, але водночас так сильно обурювався діями Наполеона в Росії, безперечно, працював у імперському руслі."


Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"
freya_victoria: (Default)
"Народження імперії"
"«Історія» Миколи Карамзіна була першим значним кроком у напрямку, який можна назвати текстуальною імперією."
"Перший архів культурних описів, що починають визначати росіян як успішних засновників імперії, складається з російських романтичних літературних творів про Кавказ." (Це в першу чергу Пушкін та Лермонтов.)
 
"Від своєї ранньої поеми «Кавказький бранець» до зрілої «Подорожі до Арзрума під час походу 1829 р.» Пушкін творив образ мовчазного та інтелектуально недорозвинутого Кавказу, нерозсудливо хороброго в його позбавленій сенсу боротьбі і дозрілого до правління Росії. Пушкін і Лермонтов створили для російської текстуальної пам’яті образ Росії як суворого, але справедливого власника регіону. Насамперед Пушкіна можна вважати автором першого повністю успішного художнього формулювання російської імперської самосвідомості. Він висловив почуття тих, хто зазнавав піднесення від російських воєнних подвигів. Завдяки поезії і прозі Пушкіна швидко стало зрозумілим, що російський імперіалізм не потребував грубого та брутального обличчя, що росіяни — це не монголи і що вони могли перетворити на красу те, що знищили їхні рушниці та шаблі. Вишуканість, із якою Пушкін створював консолідуючий образ російського імперіалізму, добре послужила нації. Він створив в уяві образ, який до цього ніколи не існував у російській літературі: горда Росія призначена керувати «бідними фінами» та іншими підкореними нею народами; у Росії повно скромних патріотів, які чесно виконали свій обов’язок на далекому Кавказі і викликають захоплення; Росія, аристократія якої не поступається вишуканістю та освіченістю найбільш рафінованим колам Заходу.
freya_victoria: (Default)
Катерина II "використала Іраклія II, правителя Грузії, як союзника у війні з Туреччиною 1768 — 1774 pp. і відступилася від нього, коли новий могутній перський володар Ага Могамед Шах напав на Грузію, яка тоді перебувала під протекторатом Росії, вирізав жителів Тифлісу і повторно завоював країну для Персії. Грузини опинились у безвихідній ситуації. Їхніми південними сусідами були мусульмани, а північним сусідом — Росія, яка зраджувала їх у минулому. Залишатись самим для маленького народу означало надто сильно ризикувати. Наприкінці XVIII століття грузини вирішили укласти ще один союз із Росією. Цього разу вони прагнули домогтися від росіян гарантій того, що грузинська царська сім’я збереже трон. Але Павло І тимчасово покинув Кавказ і знову віддав Грузію на поталу Персії. Олександр І запропонував Грузії входження до Російської імперії замість стану протекторату, як цього хотіли грузини. Грузія погодилась на це як на менше зло й проголосила об’єднання в маніфесті, виданому 1801 р. Грузинський правитель зрікся трону, але права на нього заявив його суперник, що, в поєднанні з сильним національним самоусвідомленням, робило необхідними часті пацифікації (умиротворення) населення російськими військами. В 1802 р. «заспокоїти» грузинів послали генерала Тіціанова. Його було вбито 1806 р."


Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"
freya_victoria: (Default)
"На те, що Росія здебільшого не сприймалася як колоніальна держава, впливала також і низка інших чинників. Перший із них — це розташування російських колоній. У постколоніальній теорії та критиці зазвичай вважається, що колонії розташовані далеко від метрополії і що їх завоювання вимагає заморських походів. У випадку ж Росії колонії межували з етнічно російськими землями. Насильницьке перетворення Російської імперії в Радянський Союз ще більше замаскувало колоніальну природу держави, в якій домінували росіяни."
"У 1990-х pp. територія імперії скоротилася до території Російської Федерації, до складу якої входять периферійні території, які прагнуть суверенітету та утвердження власної ідентичності. "


 
 
"З такою територіальною невизначеністю пов’язана і неясність лінґвістична. Англійськими словами «Russia» і «Russian» перекладається більш ніж десяток російських слів і виразів. У російській мові є слово Россия, або російський народ чи держава (цьому слову надала ваги «Історія» Карамзіна). У російській мові є також і давніше слово Русь, яке позначає державу, що існувала до монгольської навали в XIII столітті і центром якої був Київ. Слово Русь іноді використовується в російській мові для поетичності і охоплює всіх східних слов’ян — воно може включати росіян, білорусів та українців; у деяких випадках ним називають лише українців і білорусів. В останньому разі слово Русь відповідає давньому англійському слову «Ruthenia» (Рутенія), яке позначає сучасні Білорусь та Україну, взяті разом, але не «Muscovy» (Московію), тобто Росію. Отже, переклад слова Русь як «Russia» (Росія) є неоднозначним, але саме так його здебільшого перекладають американські історики. Крім того, є російський вираз «московское государство», який раніше перекладався англійською мовою як «Muscovy». Він стосується держави з центром у Москві, яка виникла в XIV ст., після монгольської навали (місто Москва було засноване в XII ст.). Ця держава виявилась захланною до земель (якою ніколи не була Київська Русь) і поглинала землі своїх сусідів доти, поки цієї експансії не було зупинено в 1991 р.; на той час вона називалася СРСР. Важливо пам’ятати, що спершу Московія не називала себе Россия; ця назва почала вживатися в XVII ст., а офіційно використовуватися — у XVIII ст. Крім того, слід пам’ятати, що (як недавно вказав Едвард Кінан (Edward Keenan) у своїй статті, яка започаткувала дослідження цієї теми) в Московії не було усвідомлення того, що вона є продовженням Київської держави. Немає жодних ознак того, що Іван Грозний або його попередники будь-коли розглядали Україну або Білорусь (які тоді перебували під польсько-литовським правлінням) як батьківщину московитів. Отже, поняття «возз’єднання» трьох східнослов’янських народів, яке пропагували російські ідеологи XVIII ст., було винайдене наприкінці XVII ст., і воно не було невід’ємною частиною самосприйняття московитів у XV і XVI ст. Московія зрештою поглинула Україну та Білорусь не тому, що палко бажала возз’єднання (якого не могло бути, тому що ніколи не було жодного об’єднання), а тому, що вона розширювалася в усіх напрямках. "
 
freya_victoria: (Default)
 "Російський колоніальний задум і тривоги та слабкі місця імперії були виразно (якщо не навмисно) зафіксовані в першому куплеті гімну нині неіснуючого Радянського Союзу:
 
«Союзом незламним республіки вільні
Навіки з’єднала Великая Русь,
Хай квітне народами створений спільно
Єдиний могутній Радянський Союз».
 
Цей текст — класичний зразок «винаходу традиції» — поняття, яке досліджували Девід Кеннедайн (David Cannadine) та інші науковці у Західній Європі. Прикметник «великий» («великая») стосується Руси, але не інших етнічних груп. Дається до розуміння, що принаймні частково велич Руси зумовлена тим, що вона об’єднала всі ці окремі народи, які повністю задоволені своєю належністю до СРСР. Це, безперечно, поглиблює рану: Русь звеличують за агресію щодо сусідів. Крім того, гімн неправдиво запевнює, що ці сусіди задоволені своєю другорядною роллю в союзі. Як уже вказувалося, термін Русь має низку значень і може означати як Росію, так і всіх східних слов’ян. Гімн дозволяє українцям і білорусам бути причетними до величі, проте лише як дрібнішим складовим Руси. У гімні наголошується на остаточному характері цього союзу і, неявно, на вічності величі Росії. «Дама протестує надто сильно» («The lady doth too much»). Колоніальне виховне значення тексту гімну відповідає завершеності політичної формації, яку він підтримує. Гімн було затверджено в 1944 році, коли Радянський Союз був напередодні перемоги над нацистською Німеччиною і захоплення великих територій у Центральній і Східній Європі. СРСР розпався у 1991 році, але виховне значення гімну все ще актуальне."

Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"
 
freya_victoria: (Default)
 "....необхідно розмежовувати захисний націоналізм, основою якого є захист національної ідентичності, та аґресивний націоналізм, спрямований на експорт власної національної ідентичності та завоювання земель, на яких живуть Інші. Російський націоналізм є водночас аґресивним і захисним, і його аґресивний різновид трансформувався в імперські прагнення колонізувати землі, сусідні з етнічними російськими територіями. Очевидно, для того, аби певна територія стала колонією іншої політичної та національної сили, їй не обов’язково підписувати договори про визнання статусу домініону, як це було у випадку багатьох британських колоній. Росія після завоювання певної території включала її до своєї держави або призначала органи влади, які обслуговували російські інтереси. Російська література брала участь у цьому процесі, впроваджуючи на завойованих територіях наратив російської присутності і витісняючи з цих територій їхню власну історію та письменство, що мали для них важливе значення."

"Захисний націоналізм характеризує такі об’єднані спільною пам’яттю утворення, які відчувають небезпеку для свого існування — чи то внаслідок своєї нечисленності (як-от литовці, грузини, чеченці), чи то через загрозу з боку їхніх експансіоністських сусідів. Думки тих спільнот, для яких характерний такий вид націоналізму, звернені радше всередину, ніж назовні, внаслідок чого вони виявляються неспроможними розвинути успішні стосунки із зовнішнім світом. Захисний націоналізм є засобом опору від зазіхань ворожих Інших на їхню ідентичність, але його дуже часто тлумачать як ксенофобію або антисоціальну поведінку."
"Експансивний націоналізм спрямований радше назовні, ніж усередину, і тому менше усвідомлює власний шовінізм і свої колоніальні устремління. Десь у такому привілейованому просторі, сформованому завдяки усвідомленню своєї нинішньої величі та успішному нав’язуванню Іншим власної думки про себе, лежить прагнення захопити землю Інших, встановити там власні інституції і вести власну діяльність.

Read more... )
freya_victoria: (Default)
Ось я і закінчила цю титанічну працю :) Мабуть, це найстаріший текст, який я коли-небудь перекладала... І це було нелегко, перекладати з чеської початка 19 століття.
Будь-які співпадіння з подіями та персонажами українського сьогодення НЕвипадкові :) 


Йозеф Юнгманн (1773-1847) - один з провідних діячів чеського відродження. В ті часи Чехія входила до складу Австро-Угорської імперії, яка впроваджувала асиміляційну політику германізації. Наприкінці 18-го століття чеська мова була під загрозою зникнення - міські мешканці вже її не знали, розмовляли лише німецькою. Юнгманн та його соратники почали боротьбу за відродження чеської мови, літератури і культури - та виграли її.

В “Двох розмовах про мову чеську”, вперше надрукованних в 1806 році, Юнгманн відстоював необхідність повернутися до мови предків.

В “Розмові першій” Даніель Адам з Велеславина, чеський письменник 16 століття, що колись кодифікував так звану “гуманістичну” чеську мову, зустрічається в потойбічному світі зі своїм новприбулим співвітчизником, чехом початку 19-го століття.


Йозеф Юнгманн "Дві розмови про мову чеську"
"Розмова перша"


Дійові особи: Адам із Велеславіна, Чех та Німець

Адам із Велеславіна
Дозволь мені, Міносе, перемовитись з цим прибульцем. Ви, пане, мабуть, говорите чеською?

Чех
Тобре, пан, я мав, як був хлоптсем, няню, а вона була шешка.

Адам із Велеславіна
Радісно та втішно серцю моєму, коли бачу, що й до чужих земель мова моя мила дійшла. Ви ж, певно, німець. Звідки, перепрошую, родом?

Чех
Нє, нє, пан, я є шех, і в Шехії наротив.

Read more... )

Час

Dec. 31st, 2016 01:33 am
freya_victoria: (Default)
 Час проповзає повз мене без змін
Дзвінко трамваї прорізують сутінь
Скуті кайданами дні в календар
Дар - пропливати між хвиль і хвилин
В грудні поглину зістарений час
 

30.12.2016


freya_victoria: (Default)
Знов зникло посилання на той пост... Ось нове:
http://eugene-df.livejournal.com/789335.html


 Старий, але досі актуальний пост [personal profile] luche_chuchhe 
"Трохи про те, що нас, ймовірно, чекає. 
Я не буду нічого писати про військові дії, я в тому нічого не розумію. Але я вмію уважно читати та робити висновки з того, що прочитала. А читаю я багато.
Спочатку сходіть за посиланням та уважно прочитайте, разом з коментами, які видно.\
Я б радила поставится до цієї творчості з увагою, бо, гадаю, з часом такий напрямок думок ставатиме все більш розповсюдженим. Щоб потім не дивувалися, не шокувалися та не плакали в соцмережах "как жи ж так", коли почуєте щось дуже схоже від російських друзів та родичів. Так, навіть від частини тих, хто досі здається адекватним. У нас немає часу та зайвих сил на шок, розпач та розгубленість.
 
Звісно, я не відкидаю можливість, що станеться чудо, та нинішній тренд зникне. Якось. Є інші тенденції, але оте, що в пості за посиланням - дуже сильне й набирає силу. Якщо росіяни самі це не зупинять, воно візьме гору.
Увага! Ми, українці, нічого зробити не можемо, вплинути не можемо. Жодні наші дії нічого не змінять. Жодні компроміси нічого не виправлять в головах росіян. Лише вони самі. Ми можемо розуміти, що нас чекає, та готуватися.
 
Отже, читайте уважно. Ви це почуєте ще дуже багато разів, зіштовхнетеся за наслідками такого сприйняття, готуйтеся.
 
Требя зауважити, що конкретні слова можуть змінюватися, навіть мають змінюватися, бо цей юзер занадто відвертий, надто прямо промовляє деякі речі, надто мало уваги приділяє питанню "чому усе, що ми робимо, правильно" або "чому усе, що ми робимо - лише самозахист". А публіка, як засвідчує теперішня риторика, буде зосереджена на самовиправданні; логіка "кого бажаємо, того й вбиваємо" певний час ще буде маргінальною.
 
Але основні напрямки "меседжу", гадаю, збережуться.
 
 
1. РФ та російська армія мають право на будь-які дії на території України, це право має бути визнане світовою спільнотою (і досі не визнане головним чином через недостатню наполеглевість РФ, тобто треба бути більш наполегливими). Аргументація та самовиправдання тут можуть бути самими різноманітними, але найрозповсюдженішою буде відсутність аргументації через "очевидність" такого права;
 
 
2. українське = фашистському. Здається, це вже є, але насправді поки що нас переважно "звинувачували" в фашизмі та нацизмі, вишуковували ознаки фашизму у наших _діях_. Надалі вишуковування перестане бути необхідним, бо в їхньому сприйнятті сама належність до будь-чого українського буде автоматично вважатися ознакою "фашизму". Тут буде багато нерозуміння з боку наших наївних та тормознутих, вони все будуть розпитувати - та чому ж ми фашисти й нацисти, де ознаки? Стануть наводити якісь докази. Але з того боку не може бути аргументації, ви ж не аргументуєте, коли "бачите", що річ синя або червона. Це просто очевидно. Так і вони будуть "бачити" фашизм.
 
Прирівняння вже подекуди є. В книгах накшталт "Поле боя Украина" вже 10 років тому насаджувалося уявлення, що українська символіка - то ознака окупанта та фашиста. Тризуб вже інколи сприймається як "фашистський" символ. Вже деякі не маргінальні люди не соромляться визнати, що "українське" (прапор, козацький чуб, мова) викликає у них агресію та огиду. 
 
 
3. Україна зникла як держава = Україна має зникнути = Україна не має права на існування = усе українське має зникнути = усі українці мають зникнути. Так, це те саме, що вам ввижається. Лякайтеся зараз, щоб не лякатися потім. Досить значні зародки цього вже є, вони стають все більш розповсюдженими. Так, теза про загибель України, яка вже начебто сталася, є фактично мейнстрімом, навіть серед багатьох російських "лібералів". Тут все просто - бажання сприймають як опис дійсності. Це треба тримати в голові - нам не бажають поразки, нам бажають зникнення;
 
Тема розвалу, зникнення України є дуже значущою для них, цій темі вже не один рік (принаймні з часів помаранчевої революції), але зараз, звісно, це все набуває нових обрисів. Зверніть увагу - люди. які говорять про зникнення, розвал, знищення України, дуже мало звіряються з дійсністю. Бо для них важливим є процес. Їх зациклило на тому. Вони не аналізують, вони смакують.
 
Справа в тім, що мова йде не про нас, а про їхні емоції. Ми просто виявилися зручним об*єктом, на який можна "перекинути" свої страхи. Вони страшенно бояться знищення, розвалу, громадянської війни, неконтрольованої звірячої агресії, та водночас потай бажають їх. Дуже видно, що в них а) дуже високий рівень агресії; б) низька ціна людського життя. Влаштувати жах на нашій території - це спосіб справлятися з суперечливими та дуже сильними емоціями. Вони фактично живуть новинами з України, і з кожним днем їм потрібно більше жахів, більше смерті та страждання. Якщо вони перестануть робити це з нами, їм доведеться мати справу з собою, а це їх жахає, і справедливо жахає. Що буває в такому випадку, ми знаємо по їхній громадянській війні та про тридцятим рокам.
 
Що тут змінюється - збільшується кількість тих, хто вважає цю тему нормальною, гідною розмови. Збільшується відвертість. Смакування стає таким, що його вже важко приховати. Завуальоване "Україна скоро зникне" або "вже зникла" змінюється більш відвертим "Україну треба знищити" та "українців треба вбивати".
 
Готуйтеся почути це від ще вчора адекватних людей. Вони будуть казати це вам у вічі. Ви нічого не можете зробити, бо це ніяк не пов*язано з нашими діями, взагалі.
 
 
4. Україна зникла = РФ та російська армія можуть та мають право знищувати усі ознаки української державності, армію, людей, економіку, інфраструктур, аж до основних фондів. І навпаки: те, що російська армія може усе знищити, означає, що Україна зникла _ще до нанесення удару_. Якщо ви придивитеся, побачете таке у розмовах багатьох. Українцям це часто здається тупістю або тролінгом, але то така логіка - дитяча логіка.
 
Їй притаманна плутанина з причинно-наслідковими зв*язками. Людині здається, що її бажання керують світом. Не "бажання - викликають дії - призводять до певних наслідків". Не "ми бажали напасти на Україну - напали - знищили - Україна знищена".
А навпаки.
"Ми бажали - Україна зникла - ми напали, бо що ж нам залишалося робити".
Пункт "ми бажали" у частини людей залишається поза свідомістю, частина поки що соромиться казати вголос.
 
Ця специфічна логіка не може поширюватися лише на щось одне. Проблеми зі сприйняттям причин та наслідків, навіть послідовності подій є очевидними для усіх, хто спілкувався з росіянами (більшістю з них). Це не наслідки пропаганди та обману, події самі встають в їхній памяті так, як більш приємно для них. Наприклад - спочатку бандити побили міліціонерів ланцюгами, а потім міліція розігнала Майдан. Або - спочатку Нацгвардія почала військові дії на Донеччині, а потім ДНР взялося до зброї. 
Якщо ви бачите таке, сперечайтеся лише якщо та людина дуже важлива для вас, але памятайте, що вона щиро вірить та "памятає", як усе було, та може обрати не вас, а свою "память". Якщо це просто знайома вам люди, не сперечайтеся, бо справа зайшла надто далеко, ви вже безсилі.
 
5. класичне "війна - це мир". Гадаю, по цій темі буде сказано найбільше слів, тому що ця тема присвячена самовиправданню. Тобто якщо переконати себе, що авіаудар по мирному місту, де нікого не вбивають - це акт милосердя, це значно все спрощує та знімає муки совісті. 
 
Аргументація тут може бути, наприклад, така, як в пості за посиланням - ми ж попередили мирних мешканців про бомбардування (насправді в них немає жодного громадського контролю та незалежних журналістів, тому вони просто не можуть знати, попереджали мирне населення чи ні, мали можливість мирні мешканці евакуюватися, але це не має для них значення, для самовиправдань не потрібний реальний контроль, навпаки, він заважатиме). Зверніть увагу, що попередження про бомбардування подаються як достатній прояв гуманності, або навіть занадто сильний.
 
Можуть бути посилання на дії Ізраїлю. На Косово. Впевненість, що ці вбивства, звісно ж, завадили іншим, ще більшим вбивствам. Заперечення, що загинули або можуть загинути мирні мешканці тощо.
 
Головне виправдання буде таке - бандерівці першими розпочали бомбардувати міста та спалили людей живцем у Одесі, тому з ними можна робити все, обмежень немає, вони не люди, ми в будь-якому разі кращі та правіші, що б не зробили.
 
Необхідність жорстоких та безпідставних дій не буде піддаватися сумніву, таке питання взагалі стане неможливо поставити, воно не матиме жодного змісту (див. попередні пункти). Тобто на питання "чому ви вважаєте, що треба бомбардувати Львів та Київ", вам видадуть _в кращому випадку_ мішок фантазій про "распятого мальчика". А швидше відповіді не буде;
 
6. росіяни страшенно гуманні, добрі, милі, благородні, через свої доброту та щедрість весь час страждають та стають беззахисними. Тут не треба дивуватися. Буде щира віра, що вони мають повне право нас знищити усіх, й будь-які дії, які не ведуть до повного нашого знищення, будуть сприйматися ними як прояв милості, доброти та благородства. 
 
 
Нам треба пам*ятати, що цей процес, якщо все буде йти так, як йде зараз, вплине і на нас. Наші, українські прихильники Росії (незалежно від етнічної приналежності) будуть вимушені йти тим самим шляхом. Вони будуть знищувати усе українське в собі з кожним днем все радикальніше. Те саме станеться з нашими колишніми громадянами, що зараз мешкають в РФ, або етнічними українцями, які виїхали ще за часів СРСР або народилися там, але досі зберігали подвійну ідентичність. Знищення всього українського в собі зробить їх радикальнішими та жорстокішими за росіян, ніяк не пов*язаних з Україною. Гадаю, залишилося зовсім небагато до того часу, коли подвійна ідентичність стане фактично неможливою - просто жодна людська психіка не витримає таких внутрішніх суперечностей. Тобто це не залежатиме від доброї волі або бажань.
 
Навіщо я це пишу.
Такі речі, які, ймовірно, нас чекають, викликають шок, емоційне виснаження, тимчасову неспроможність діяти, позбавляють енергії та волі до спротиву. Ви це знаєте на власному досвіді ще з часів Майдану. Інколи вони травмують аж до нервових зривів та психозу, принаймні тимчасового. Під час шоку, нервового зриву або психозу людина безпорадна та беззахисна, і небезпечна для оточуючих.
Таке буває, навіть коли ще немає чужого війська під вікнами, достатньо чужої іраціональної ненависті. А в наш час могутніх СМІ усе стає неймовірно близьким - я про емоційну близькість.
Жодна сміливість, жертовність та інші чудові якості не впливають на закони, за якими діє людська психіка. Впливають звичка та тренування. Звикайте. У нас дуже мало часу."
freya_victoria: (Default)
А 17-ту сонату Бетховена можу слухати скільки завгодно...
"Соната № 17 — психологический портрет композитора. Год, когда была написана композиция, — период трагических размышлений, мыслей о самоубийстве в связи с глухотой, крушений надежд на личное счастье. Все переживания автора вылились в «Бурю» (неофициальное название этого произведения)."
 
freya_victoria: (Default)
Чудова [personal profile] luche_chuchhe писала про "розкол України" багато цікавого. Вона вважає, що розкол - це міф, частково я з нею згодна, але не повністю.
Щодо "розколу між Сходом та Заходом", я, звичайно, не вірю в нього.  По-перше, сама концепція поділу України на "Схід" та "Захід" дурна. А південь куди? Ми й гарні, й розумні! Одеса - це схід чи захід? А Запоріжжя? А що там Київ? А Полтава? Половину українців одразу виключають з подальшої розмови, бо вони не "Схід" та не "Захід".
По-друге, ніякого розколу немає між українськими патріотами в Дніпропетровську (а там зараз великий сплеск патріотизму) та у Львові. Та руцькомірці з Києва та з Луганська чудово порозуміються. То де ж розкол?
Є розкол між тими, что хоче, щоб Україна була, і тими, хто хоче, щоб України не було. Різниця в тому, що у Львові, Франківську чи Тернополі тих, хто не хоче, щоб Україна взагалі існувала як незалежна держава, десь приблизно 0%. А в Дніпропетровьску, в Харкові, в Донецьку (і в Одесі, і в Києві, хоч це взагалі не Схід) є люди, які хочуть, щоб України не було, а була Мало- та Новоросія у складі Росії.
Тобто, розкол не між регіонами, а всередині кожного регіона. Та не зовсім кожного, насправді. Чим більше русифікований регіон, тим більше в ньому "розколу", ось і вся розгадка.
freya_victoria: (Default)
 Ідея нового расєянського свята:
"Шестнадцатого сентября исполняется полгода со дня референдума в Крыму, в обеспечении безопасности которого деятельное участие приняли "вежливые люди" - военные без опознавательных знаков.
Во время прямой линии 17 апреля Владимир Путин подтвердил, что это были представители Российской армии. С этого времени выражение "вежливые люди" прочно вошло в политический и бытовой лексикон всей страны и, по мнению опрошенных РИА Новости экспертов, постепенно становится новым символом российских Вооруженных сил.
В связи с этим в Госдуме предложили учредить памятную дату 7 октября — День вежливых людей."
 
Новий символ збройних сил РФ - незаконні дії на території чужої держави без ознак. Мають чим пишатися.
Мордор. Паралельна реальність. Альтернативна етика. "Панятія" замість права.
Правдиве обличчя "руського міру" - рило гопніка, який "оджав" телефона чи гаманця та "святкує". 
Звичайно, пояснити гопніку, що він не правий, апеллюючи до закону чи етики неможливо. Він хіба що посміється над "лохом", який вірить в такі дурниці. Так само представники "руського міру" не почують нічого про міжнародне право, в них свої панятія: "ані самі захатєлі", "Крим всєгда бил рускій", "і вапче ви там всє фашисти, ми кримчан защітілі". 
Вони будуть святкувати. І навіть не побачать "а що такого?"
freya_victoria: (Default)
Колись писала пост про постійні змістові підміни при вживанні термінів "русские", "русскоязычные" и "граждане РФ", як взаємозамінних (якими вони, звичайно, не є). 
Зараз мене допік "юго-восток".
Неймовірно бісить цей шизофренічний термін, який зараз вживають у подвійному сенсі:
1) говорячи про Донецьку та Луганську області, які більш-менш можна назвати південно-східними;
2) говорячи разом про південь та схід України (термін "Юго-Восточная Украина" я вважаю цілком штучним та неймовірно шкідливим конструктом). В другому випадку до складу "юго-востока" дивним чином потрапляє Одеса (південний захід) та Харков (північний схід).

Вживання одного терміну для позначення двох дуже різних сутностей, одна з яких (2 "південно-східні області") є частиною другої ("Юго-Восточной Украины" в сенсі "південь + схід), постійно використовується для змістових підмін. Коли кажуть про конфлікт на "юго-востоке", у людини, погано знайомої з географією, може скластися уявлення, що "пів-України у вогні", а коли кажуть про проросійські настрої на "юго-востоке", то з цього можна зробити висновок, що в Одесі, Дніпропетровську чи Запоріжжі російських окупантів будуть зустрічати хлібом та сіллю.
Слово - це зброя інформаційної війни. Слідкуйте за тим, які слова ви вживаєте, та які слова вживають ваші співбесідники. Наприклад, при використанні цього терміну завжди варто уточнювати, які саме території маються на увазі. Відповідь може вас здивувати.
freya_victoria: (Default)
Це палає небо над Маріуполем. Зараз. Таке в нас "перемир'я".
Це не "каратели хунты бомбят мирных жителей, которые просто хотели федерализации", це грьобані днровці (чи росіяни? хуй їх розбереш, одна банда) намагаються захопити місто, яке котрий день стоїть під українськими прапорами, місто, яке вже протитанковоми ровами окопалося, так хоче до їхньої "Новоросії". "Повстанці", блять, "апалчєнци". Окупанти та агресори. Терористи та інтервенти.
З терористами немає сенсу вести перемовини. Хтось ще не зрозумів цього? 



Від долі Маріуполя залежить доля України та зокрема - Одеси.
Якщо під приводом "перемир'я" Маріуполь здадуть, піздец і нам, як то кажуть російською. Може бути, тоді наступня весна в Одесі насправді буде "руською". 
ТТТ, сподіваюсь, що цього не станеться...
freya_victoria: (Default)
 У Петра Порошенка є сторінка на фейсбуці. І я там інколи щось коментую. Трапляється, пишу щось критичне, трапляється, щось підтримуюче.
Але кожного разу якась росіянська сволота пише мені у відповідь якійсь хамський комент. Кожного разу. Хулє вони там пасуться, на сторінці українського президента? Що там забули ті курви?..
freya_victoria: (Default)
Думали: нищие мы, нету у нас ничего,
А как стали одно за другим терять,
Так, что сделался каждый день
Поминальным днем, - 
Начали песни слагать
О великой щедрости Божьей
Да о нашем бывшем богатстве.
1915
freya_victoria: (Default)
Терпи. Борись. Греби у злій воді,
Ковтаючи брудну її отруту.
Ніхто ні з ким. Насправді ми – одні
У паводку оцім. В негоду люту.
 
І коли холод зціпить до кісток.
Й коли пече у грудях від знемоги.
Ніхто ні з ким. І кожен сам свій крок
Виважує і здійснює… з дороги.
 
Бо тільки так. Бо тільки навмання.
Не битим шляхом, яким йшли віками.
А чагарями. А під воронням.
Намацуючи стопами й руками
 
свої сліди, обпалені вогнем.
Свої слова, на тернищах розтяті.
Колишні лики всіх своїх імен.
Тепло долонь в меча на рукояті. 
 
І те, що має статись по імлі.
І що цвісти без цвіту научилось…
Терпи. Борись. Греби у злій воді.
Бо народилась.
 
freya_victoria: (Default)
Згадаймо, у якій країні 
Усі ми з вами живемо!
Народ не стане на коліна,
Бо волі ген придбав давно.
Ламають нас уже вчергове,
Вбивати навіть почали,
Та за убитих встануть знову
Лупати залишки скали!
Мою країну на Корею
Не перетворять сили зла,
Хоч ще нема між нас Мойсея,
Та... рух колона почала.

Profile

freya_victoria: (Default)
freya_victoria

June 2017

S M T W T F S
    123
45678 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 26th, 2017 07:09 pm
Powered by Dreamwidth Studios