freya_victoria: (Default)

"В XIX веке до появления описательной психиатрии распознавали несколько форм душевных заболеваний, с некоторой частотой встречавшихся у людей в “цивилизованном мире”. Возможно, большинство наблюдателей проводили различие между здоровьем и нездоровьем примерно так же, как мой приятель – между “психами” и “непсихами”. Здоровые люди более или менее соглашались друг с другом по поводу того, что составляет реальность; нездоровые уклонялись от этого соглашения.

Считалось, что мужчины и женщины с истерическими состояниями, фобиями, обсессиями, компульсиями, маниакальными или депрессивными тенденциями меньшей интенсивности, чем та, которую мы сейчас рассматривали бы как психотическую, имеют психологические трудности, не сильно отличающиеся от полного здоровья. Люди с галлюцинациями, иллюзиями и нарушениями мышления считались больными. Личности, которых мы сегодня назвали бы асоциальными, считались “морально безумными” (Prichcard, 1835), но остающимися в ментальном контакте с реальностью. Эта довольно грубая классификация выжила в категориях нашей судебной медицины, уделяющей особое внимание тому обстоятельству, мог ли человек, которого обвиняют в преступлении, оценить реальность в момент совершения преступления."
freya_victoria: (Default)
"Некоторым становится легче, когда они представляют, что позволять себе испытывать чувства так же важно, как позволять себе писать и какать. Эти функции встроены в систему. Вы не говорите себе, что не должны писать, вы просто находите для этого подходящее место и время. И если вам срочно необходимо пописать, вы ищете для этого оптимальный контекст. То же касается чувств. Это естественная часть человеческого бытия, встроенная в нашу природу. Культурные предписания гласят, что мы не можем просто испытывать наши чувства где хотим, но мы можем найти для них подходящее время и место."
freya_victoria: (Default)
 В книге «Эмоциональный интеллект ребенка» Джон Готтман описывает четыре различных родительских отклика на чувства ребенка: эмоциональный коучинг, пренебрежение, неодобрение и невмешательство. Я буду называть три последних, менее поддерживающих, отклика общим термином «пренебрежение эмоциями».
 
Эмоциональный коучинг учит следующему.
 
* Вы можете распознавать эмоции низкой интенсивности и разбираться с ними до того, как они обострятся.
 
* Негативные эмоции — это естественный ответ на негативные события в жизни. Поскольку негативные события в жизни порой неизбежны, неизбежны и негативные эмоции.
 
* Негативные эмоции — это нормальная часть жизни, поэтому их обсуждают, им дают имена и сопереживают им.
 
* «Иногда это трудно, и это нормально», «Когда тебе плохо, мы любим тебя так же, как когда тебе хорошо», «Можешь плакать сколько угодно, милая».
 
* Ваша печаль, гнев и страх — признаки вашей человечности.
 
freya_victoria: (Default)
Потребность — это биологический механизм, задача которого — поддерживать организм в здоровом базовом состоянии: следить за тем, чтобы ему было не слишком жарко и не слишком холодно, чтобы он не испытывал голода и не переедал. Обычно работу этой системы описывают на примере термостата: когда температура падает ниже критической отметки, термостат замечает это и автоматически включает подогрев, затем, когда температура возвращается к желаемому уровню, подогрев отключается. Температура колеблется в пределах нескольких градусов от заданной точки.
 
Классический пример потребности — голод. Голод движет нас к поиску пищи и ее поглощению, но, когда насыщаемся, мы перестаем есть. Существует множество других сходных потребностей: жажда влечет за собой поглощение жидкости, усталость вызывает сон, нарушение терморегуляции — дрожь или потоотделение, заставляет снимать свитера или включать обогреватели. Голод и жажда — это побудительные системы, побуждающие вас предпринимать действия, чтобы избежать гибели. Некомфортное («отрицательное») внутреннее состояние жажды, истощения или холода толкает вас вперед, чтобы удовлетворить потребность и вернуться к комфортному базовому состоянию. Базовое состояние означает, что вы в безопасности. Когда вы слышите «потребность», это значит «выживание».
freya_victoria: (Default)
"Представьте, что вы проводите следующий эксперимент. В вашу лабораторию приходит мужчина. Вы ведете его в тихую комнату, усаживаете в удобное кресло и оставляете одного перед телевизором. Он надевает на свой пенис «датчик напряжения» (да, это выглядит именно так, как звучит), ставит на колени поднос и кладет руку на рычаг, который можно переводить вверх и вниз, чтобы обозначить степень своего возбуждения («Я немного возбужден», «Я сильно возбужден» и так далее). Read more... )
freya_victoria: (Default)
- Хотите сбросить килограмма четыре без диеты? Да просто отрежьте ногу по колено! Гарантирую, что после этого вы будете весить меньше.
- Вам нужно сбросить пару кило жира? Откажитесь от мозга — в нем как раз почти 100% жира.
- Быстрый и легкий способ стать полегче: поднимитесь повыше в самолете! А лучше отправляйтесь прямо в космос — ведь там вообще невесомость!
freya_victoria: (Default)
"Одна моя знакомая довольно долго пребывала в сложных отношениях и наконец заявила (прямо так и написала в «Фейсбуке»): «Я делаю выбор: больше не хочу испытывать боль. [Бывший партнер] больше не причинит мне боль». Второе предложение полностью справедливо, и я очень рада за свою знакомую. А вот первое кажется неверным с точки зрения управления привязанностью и завершения эмоционального цикла. Решая прекратить сложные отношения, вы полны гнева, боли и даже страха; все это пока сидит внутри вас. Вы должны найти безопасный способ освободиться от этих чувств.
На мой взгляд, правильнее написать так: «Я делаю выбор и позволяю ране залечиться». Чтобы залечить рану, придется пережить боль: даже если просто сломать палец, он болит, хотя и все меньше, пока не срастется. То же справедливо и в отношении эмоциональной травмы. Вы не можете решить не залечивать разбитое сердце — как и не можете решить, что не будете лечить сломанную кость. Нужно понять, что боль — часть процесса заживления, и приобрести уверенность, что и кость срастется, и сердце успокоится, и по мере заживления болеть будет все меньше и меньше."
Эмили Нагоски "Как хочет женщина. Мастер-класс по науке секса"
 
freya_victoria: (Default)
"У женщин есть еще пара желез у входа в уретру – отверстия, через которые выходит моча; они называются железы Скина. Эти железы – аналог мужской простаты. Read more... )
freya_victoria: (Default)
Другие гностические рассказы добавляют игру четырех слов, включающую Еву (Hawāh): вместо того, чтобы соблазнить Адама, она дает ему жизнь и наставляет его:
После дня покоя София [буквально, «Премудрость»] послала Зою [буквально, «жизнь»], свою дочь, называемую Евой, как наставницу, чтобы она подняла Адама, в котором не было души, чтобы те, кого он породит, стали сосудами света. Когда Ева увидела свое соподобие брошеным, она сжалилась над ним и сказала: «Адам, живи, поднимись с земли!» Тотчас ее слово стало делом, ибо Адам, поднявшись, тотчас открыл свои глаза. Увидев ее, он сказал: «Тебя назовут матерью живых, ибо ты – давшая мне жизнь».
 
"Ипостась архонтов" описывает Еву, как духовное начало человечества, поднимающее Адама от чисто материального существования:
И женщина духовная пришла к [Адаму]. Она говорила с ним, она сказала: «Встань, Адам!» Увидев ее, он сказал: «Ты – давшая мне жизнь! Ты будешь названа матерью живых. Ведь она моя мать, она повитуха, и жена, и роженица». Духовная же пришла к змею-наставнику, и он научил ее, говоря: … «Смертью вы не умрете, ибо он сказал это вам, ревнуя. Более того, ваши глаза откроются, вы станете как боги, зная зло и добро» … И надменный архонт проклял женщину… [и] … змея."
freya_victoria: (Default)
"Что связывало собравшуюся вокруг Иисуса группу с всемирной организацией, развившейся за сто семьдесят лет после его смерти в трехчастную иерархию из епископов, священников и дьяконов? Христиане последующих поколений утверждали, что это была весть о возвращении Иисуса к жизни! Германский ученый Ганс фон Кампенхаузен говорит, что Петр стал первым лидером христианской общины, поскольку «Петр был первым, кому Иисус явился после воскресения». Можно оспорить заявление Кампенхаузена на основании свидетельства Нового Завета: Евангелия от Марка и Иоанна называют первым свидетелем воскресения Марию Магдалину, а не Петра. Но возводящие свое происхождение к Петру ортодоксальные церкви развили предание – поддерживаемое по сей день среди католиков и некоторых протестантских церквей – что именно Петр был «первым свидетелем воскресения» и, следовательно, законным лидером церкви. Уже во втором столетии христиане осознавали возможные политические последствия того, кто «первым увидел воскресшего Господа»: в Иерусалиме, где брат Иисуса, Иаков, успешно соперничал с авторитетом Петра, предание утверждало, что именно Иаков, а не Петр (и уж конечно, не Мария Магдалина), был «первым свидетелем воскресения».
freya_victoria: (Default)
"Понятие «христианство», особенно после Реформации, объединило огромное количество групп. В двадцатом веке притязания на «истинное христианство» могут принадлежать кому угодно, от католического кардинала в Ватикане до африканского методистского епископального проповедника, начинающего возрождение в Детройте, от мормонского миссионера в Таиланде до члена сельской церковной общины на греческом побережьи. Но католики, протестанты и православные соглашаются, что подобное разнообразие является результатом недавних – и прискорбных – событий. Согласно христианской легенде, ранняя церковь была иной. Оглядываясь на первоначальную церковь, христиане любых убеждений находят более простые, чистые формы христианской веры. Во времена апостолов все члены христианской общины делились деньгами и имуществом, все верили одному учению и молились вместе, все преклонялись перед авторитетом апостолов. Только после этого золотого века появился конфликт, а затем и ересь: так говорит автор Деяний Апостолов, осознающий себя первым историком христианства.
Но открытие Наг-Хаммади опрокидывает эту картину. Допустив, что некоторые из этих пятидесяти двух текстов представляют ранние формы христианского учения, мы можем признать, что раннее христианство было намного более разнообразным, чем почти все предполагали до открытия Наг-Хаммади.
freya_victoria: (Default)
Коротеньке саммарі: Нащо гетеросексуальні чоловіки лають "підарасів"? Щоб довести самім собі та своїм друзям: "ми не ґеї, ми не ґеї". Щось на кшталт самонавіюванння)))
One illuminating instance of this is Cameron's (1997) analysis of how heterosexuality is performed. The data for this study is a conversation between five White male American college students sitting at home watching a basketball game. This conversation was recorded by one of the participants, who used it in a class Cameron taught to discuss sports talk. Upon examining the tape, however, Cameron noticed something else: apart from talk about the basketball game, the single most prominent theme in the conversation was gossip about men whom the speakers identify as "gay." Cameron concludes that this kind of gossip is a performative enactment of heterosexuality, one structured by the presence of a danger that cannot be acknowledged: namely the possibility of homosexual desire within the speakers' own homosocial group. In order to defuse this threat and constitute a solidly heterosexual in-group, the speakers localize homosexual desire outside the group, in the bodies of absent others, who become invoked as contrasts. What is most ironic about this enactment of heterosexuality is that in order to convey to one another that the males under discussion really are "gay," the students engage in detailed descriptions of those other males' clothing and bodily appearance, commenting extensively, for example, on the fact that one supposedly gay classmate wore "French cut spandex" shorts to class in order to display his legs, despite the fact that it was winter.
Read more... )
freya_victoria: (Default)
Як вирішується мовне питання в Європі й чому нам це треба знати
Піднімаючися трапом швейцарського літака лінії «Swissair», ви можете прочитати на борту назву Швейцарії чотирма мовами. Зрозуміло: Schweiz — німецькою, Suisse — французькою, Svizzera — італійською. Трьома державними мовами. Але також: Svizra. Тобто четвертою державною мовою.
Четверта державна мова Швейцарії — швейцарська рето-романська (або ж романшська) мова. Це одна з рето-романських мов, нею розмовляє 0,5% (ПІВВІДСОТКА!) швейцарського населення в Ретській долині. Це приблизно 36 тисяч чоловік. У порівнянні: німецькомовних швейцарців — 63,9%, франкомовних — 19,5%, італомовних — 6,6%, решта мов — 9,5%. У 15 р. до Христової ери мешканців Ретської долини завоювали римляни. Населення латинізувалося. Ізольованість альпійських долин, у яких розвивалася ця мова, сприяла тому, що в трьох долинах виникло цілих п’ять діалектів — це в той час, як в ареалі не було жодного економічного чи культурного центру, який би допомагав культивуванню місцевих говірок. Оскільки ж через туризм та еміѓрацію мова відчувала для себе загрозу, було створено кодифікований варіант романшської мови (Rumantsch Grischun; німецькою Bundner Romanisch). У 2003 р. місцева адміністрація вирішила поступово перевести на романшську мову всі матеріали, які стосуються початкової школи. До цього слід додати важливий аспект: фактично немає літератури романшською мовою, отже, функціонування та підтримування її цілковито залежить від культурної та економічної політики держав (Швейцарія, Італія), де проживають романшці.
freya_victoria: (Default)
У статті йдеться про динаміку стилістичного використання росіянізмів-інтерферентів (суржикізмів) у художніх текстах з кінця ХІХ до початку ХХІ ст. Виділено чотири етапи відповідно до ролі суржику і суржикізмів у текстах та чотири типи мовців – продуцентів таких текстів у співвідношенні із загалом, що репрезентує націю.
Піджинізація мови – типовий наслідок співіснування мов, одна з яких зазнає тривалого й спланованого тиску як упосліджена мова колонізованого народу. Український піджин – суржик, – маючи свою специфіку [2, 26], став об’єктом лінгвістичних досліджень вже на етапі тотального поширення, загрозливого для життя національної мови. Фактично в країні, де-юре незалежній, мова титульної нації має всі ті ознаки, що у так званій «Європейській Хартії регіональних мов або мов меншин» визначені як ознаки загроженої мови, що потребує нагального захисту. Одним із проявів цього захисту мав би стати бар’єр щодо поширення піджину-суржику, натомість спостерігаємо використання його для дискредитації української нації як деградованого носія цієї псевдомови. Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, через естраду, кіно, літературу, ЗМІ суржикомовці демонструють незаперечний наслідок денаціоналізації: деморалізацію, а з іншого, – трагічну ситуацію камуфльовано під фарс, розвагу, покликані засліпити передсмертні конвульсії нації, що досі сміє стояти на шляху привласнення її історії й території де-факто колонізатором.
freya_victoria: (Default)
Статтю присвячено проблемі культурної належності двомовних осіб. З урахуванням типів двомовності, мотивацій засвоєння другої мови, ступеня інтегрованості в іншу культуру запропо­новано розрізняти бікультурний та монокультурний білінгвізм. Окреслено суттєві ознаки назва­них видів двомовності, а також виділено види пресупозицій, що можуть виникати під час спілку­ вання білінгвів залежно від їхньої моно- чи бікультурності.
Вивчаючи проблеми білінгвізму, слід брати до уваги, що, засвоюючи іншу мову, індивід од­ночасно долучається до іншої культури, бере
участь у процесі так званої акультурації. Цим терміном звичайно позначають сприймання інди­ відом або цілою національно-лінгвокультурною спільнотою культури іншої спільноти, що тісно пов'язане з мовою. Ідея нерозривного зв'язку мови та культури, залежності сприйняття та чле­нування світу від мови спілкування та відповід­но від залученості до певної культури набула ак­туальності з появою відомої гіпотези Сепіра-Уорфа: «Ми членуємо природу у напрямку, який підказує нам мова... Ми членуємо світ, організовуємо його в поняття та розподіляємо значення так, а не інакше загалом тому, що ми учасники угоди, яка передбачає подібну систематизацію. Ця угода має силу для певного мовного колективу та закріплена у системі моделей нашої мови» [7]. Таким чином, мова зумовлює спосіб пізнання на­вколишнього світу, тип мислення мовців, але й сама в свою чергу відображає особливості національного сприйняття та усвідомлення життє­вих реалій, тобто маємо взаємну залежність мови і національної свідомості.
Олександр Потебня вважав незаперечним зв'язок мови, мислення і культури, наголошую­чи, що мова, сегментуючи певним чином оточуючу дійсність, наділяючи різною значущістюїї факти, розставляючи ціннісні акценти, творить власну лінгво-культурну картину світу. О. Потеб­ня розглядав відмінності різних мов передусім як «глибоко відмінні системи прийомів мислен­ня», а не лише як відмінності у номінації об'єктів чи в граматичних конструкціях [6].
freya_victoria: (Default)
Межі моєї мови
окреслюють межі мого світу.
Л. Віттґенштайн

Радянська система — це диктатура мови;
щоб її подолати, насамперед необхідно
зруйнувати мову диктатури.
М. Геллер


Одним із найвищих досягнень лінгвістики XX ст. стала теорія мови не як насамперед комунікативної функції, а як символічної репрезентації світу, як організації картини буття (мається на увазі відома гіпотеза Едварда Сепіра - Бенджаміна Уорфа). Йдеться про те, що мова, якою ми говоримо, будує певну картину світу, яка своєю чергою впливає на спосіб нашого думання. Ми мислимо в категоріях мови, якою розмовляємо, і відповідно до цих категорій будуємо навколишній світ. Відтак мова і культура перебувають
між собою в лінгвістичній детерміністській залежності.
Виходячи з цієї тези, специфіку пострадянського суспільства неможливо зрозуміти без аналізу “радянської мови”, яка нині в Україні — вкотре! — переживає свій розквіт. І йдеться насамперед про російську “радянську мову”, яка продовжує параметрувати геополітичні й історико-культурні вектори України, — саме тому, що породжені нею патології зачепили не лише свідомість і психологію, а й психіку суспільства.
freya_victoria: (Default)
"Люди, які вивчали українську мову тільки з книжки, вимовляють у всіх словах з літерою в приголосний губний звук: у слові вовк вимовляють однаково два звуки, виражені літерою в, хоч вона позначає два зовсім різні звуки. Перша літера в позначає губний звук, такий, як у слові вода, а другий - це короткий, нескладовий ў [ў]. Вимовляти треба не так, як пишеться, а воўк. У такому значенні літера в виступає у багатьох словах, де у вимові чуємо двозвук: ау (співаў), еу (пеўний), иу (робиў, ходиў), іу (сидіў), оу (пішоў, любоў) уу (забуў).
Ці двозвуки можуть бути й на межі слів: була в нього (двозвук ау), сиділи в хаті (двозвук иу), піду в театр (уу) та ін. 
Керуватися тут настановою "читай так, як написано", не можна, бо це невластиво живій народній мові.
Грубим порушенням є читати в таких словах букву в з наближенням до ф (любоф)."

Олександра Сербенська "Антисуржик"

freya_victoria: (Default)
"Як правило, слово "обоє" означає чоловіка і жінку. У Коцюбинського: "Обоє вони, і чоловік, і жінка, не були людьми лихими". Цей збірний числівник відмінюється за зразком числівника два: родовий - обох, давальний - обом, знахідний - обох, орудний - обома, місцевий - на обох. Рідше числівник обоє вживається, коли з певним родом не пов'язаний: "Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє" (Леся Українка).
Збірний числівник "обидва" вживаємо для позначення чоловічого і середнього родів - "і той і цей", "і те і це", "і один і другий": "по обидва боки вулиці", "в обидва кінці".
Числівник обидві поєднується з іменниками жіночого роду у значенні "і та і ця, і одна і друга": "обидві ноги", "обидві половинки дверей"."
 
Олександра Сербенська "Антисуржик"

freya_victoria: (Default)
"Складні числівники 50, 60, 70, 80 в українській мові відмінюються тільки в другій основі: п'ятдесяти, п'ятдесятьох, п'ятдесятьом, п'ятдесятьма... Російські форми цих числівників - пятидесяти, шестидесяти, семидесяти - часто проникають у мовлення українців. Такими ж, зміненими тільки у другій основі, вони залишаються, коли стають частиною складних слів: п'ятдесятиградусний, шістдесятиріччя, сімдесятикілометровий, вісімдесятирічний (а не п'ятидесятиградусний, шестидесятиріччя, семидесятикілометровий, восьмидесятирічний). Порядковий числівник також утворюється доданням прикметникового закінчення до другої основи без зміни першої: п'ятдесятий, шістдесятий..."
 
"Помилки допускаємо, коли вживаємо числівники два, три, чотири як першу частину складних слів. Треба вимовляти і писати двотомний, трикімнатний, чотириповерховий (а не двохтомний, трьохкімнатний, чотирьохповерховий). Букву х не пишемо, - далі йде приголосний. Але: трьохтисячний, двохмільйонний, бо обидві частини числівникові."
freya_victoria: (Default)
"Прислiвник зараз витискує останнiм часом прислiвники тепер, нинi: „Де гули набої, зараз смiх звучить“ (В. Сосюра); „У нас зараз весна“ (С. Плачинда). Проте мiж цими прислiвниками є деяка значеннєва рiзниця.
Українська класика й народне мовлення надають прислiвнику зараз вузького значення — „цiєї митi, цю хвилину, негайно“: „Ходiм зараз до матерi“ (М. Коцюбинський); „Зараз я пiду“ (Леся Українка); а коли мовилося про час, що оце триває, користувалися словами тепер, нинi: „Не тепер, так у четвер“ (приказка); „Не той тепер Миргород, Хорол-рiчка не та“ (П. Тичина); „Герман Гольдкремер устав нинi дуже злий“ (I. Франко); „Їх смольний дух п’янить мене i нинi“ (М. Рильський).
У фольклорi трапляються ще й такi прислiвники: тепереньки („Ой колись була розкiш-воля, а тепереньки — неволя“. — Народна пiсня), теперечки „Теперечки дивись, до чого вiн доживсь“. — Л. Глiбов), тепера — вiдповiдник до росiйського теперича й ниньки — вiдповiдник нынче.
З цих прикладiв випливає, що й у наведених на початку фразах iз сучасної лiтератури краще було б, якби замiсть недоречного тут прислiвника зараз стояли iншi, саме в цьому текстi потрiбнi слова: „Де гули набої, нинi смiх звучить“; „У нас тепер весна“.
 
Б.Д. Антоненко-Давидович "Як ми говоримо"
 

Profile

freya_victoria: (Default)
freya_victoria

September 2017

S M T W T F S
      1 2
3 4 5 6 7 8 9
1011 12 13 141516
1718 19 20 212223
24 252627282930

Syndicate

RSS Atom

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 17th, 2017 07:46 am
Powered by Dreamwidth Studios