freya_victoria: (Default)
Межі моєї мови
окреслюють межі мого світу.
Л. Віттґенштайн

Радянська система — це диктатура мови;
щоб її подолати, насамперед необхідно
зруйнувати мову диктатури.
М. Геллер


Одним із найвищих досягнень лінгвістики XX ст. стала теорія мови не як насамперед комунікативної функції, а як символічної репрезентації світу, як організації картини буття (мається на увазі відома гіпотеза Едварда Сепіра - Бенджаміна Уорфа). Йдеться про те, що мова, якою ми говоримо, будує певну картину світу, яка своєю чергою впливає на спосіб нашого думання. Ми мислимо в категоріях мови, якою розмовляємо, і відповідно до цих категорій будуємо навколишній світ. Відтак мова і культура перебувають
між собою в лінгвістичній детерміністській залежності.
Виходячи з цієї тези, специфіку пострадянського суспільства неможливо зрозуміти без аналізу “радянської мови”, яка нині в Україні — вкотре! — переживає свій розквіт. І йдеться насамперед про російську “радянську мову”, яка продовжує параметрувати геополітичні й історико-культурні вектори України, — саме тому, що породжені нею патології зачепили не лише свідомість і психологію, а й психіку суспільства.
freya_victoria: (Default)
"У 1950 році в СРСР було видано 43 100 назв книжок тиражем 821 мільйон примірників, з них російською мовою 30 482 назви тиражем 640 391 000 примірників, тобто 71 % назв і 78 % тиражу. А мовами неросійських націй, що становлять трохи менше 50 % всього населення СРСР, було видано лише 29 % назв і 22 % тиражу виданих у СРСР книжок! Хіба не красномовні цифри? Але найнеподобніше те, що в наступні роки ця диспропорція зростала, і в 1963 році друк російською мовою становив уже 75 % назв (58 158 з 77 600) і 81,4 % тиражу (1 026 934 000 з 1 262 000 000), а мовами всіх неросійських народів — лише 25 % назв і 18,6 % тиражу! Хіба це не страхітливе свідчення фактичної нерівності культур?"


"А ось дані про підручники. Для початкових та середніх шкіл 1960 року було видано 229,9 млн. примірників, з них мовами неросійських народів — 65,9 млн. прим., або 28,7 %, в той час як питома вага неросійських народів у всьому населенні СРСР тепер — 45,4 %. Для вищих шкіл було видано 1960 року 27,9 млн прим., з них мовами неросійських народів тільки 2,1 млн прим., або 7,5 %. Як бачимо, диспропорція колосальна."


Read more... )
freya_victoria: (Default)
1965 Іван Дзюба наважився надіслати цей текст керівництву Компартій УРСР і вищому радянському керівництву до Москви... Надздвичайно смілива людина!


"Є величезна політична і психологічна різниця між загальним об’єднанням людства, народів у "вселюдство", тобто між асиміляцією націй на вселюдській основі, і асиміляцією одної нації іншою, поглиненням однією нацією інших, асиміляцією кількох націй на базі однієї національної культури.
Першу ще можна розглядати як плодотворну перспективу і позитивний фактор, як прогрес (хоч багато видатних мислителів, у тім числі й марксистів, вважають, що й це було б величезним регресом для людства; цю дуже обгрунтовану думку Потебня свого часу коротко висловив так: "Якби об’єднання людства за мовою і взагалі за народністю і було можливе, то воно було б загибеллю для людської думки, як заміна багатьох почуттів одним"). Та й взагалі імператив про майбутнє "неминуче" злиття націй є дуже проблематичним, науково необгрунтованим прожектерством, і "марксистам" слід би брати приклад з Маркса, який полишав на розсуд майбутніх поколінь проблеми, для розв’язання яких бракувало історичного досвіду.
Що ж до другої — асиміляції на базі однієї національної культури, — то вона тотожна колоніалізмові (бо наперед позбавляє інші народи основної умови рівноправності — рівноправного внеску в загальнолюдську культуру, прирікає на культурне утриманство з усіма наслідками, що випливають звідси для психологічної природи людей цієї нації та їхнього відповідного становища в суспільстві).
"Асиміляція" першого роду, власне, і не може бути названа асиміляцією, а є всесвітнім об’єнанням людства; тут принаймні ні одна нація не буде ображена, бо всі однаково втрачають і здобувають. Асиміляція другого роду і є, власне, асиміляція; вона неминуче є глибокою історичною несправедливістю щодо асимільованих націй і вирізьблює в них невитравні сліди гіркоти, але й нації асимілюючій приносить не добро, а лихо — поступовий внутрішній розклад її культури, тягар заподіяних — хай і несвідомо — несправедливостей. Вона ніколи і ніде не ставала і не стане надійним фундаментом для дружби народів, а здатна тільки роз’єднувати їх, породжувати недовіру і ворожнечу."
Read more... )
freya_victoria: (Default)
 "З давньої і недавньої історії відомо, що в Україні "націоналістом" вільно було називати всякого хто мав елементарну національну гідність, хто турбувався долею української культури й мови, а то й просто всякого, хто чимось не догодив якомусь російському шовіністові, "великорусскому держиморде"

З листа Івана Дзюби до керівництва Компартії УРСР, 1965 р.

freya_victoria: (Default)

З переднього слова до перевидання книжки "Інтернаціоналізм чи русифікація?"
"На жаль, у мовній сфері ніякі арґументи ні на кого не діяли, не діють і ніколи не діятимуть. Узвичаєна практика — тут вищий закон, рутинна потреба — священна мірка. Тобто, це справа емоцій, житейського інтересу, ледачкуватої зручності (коли брати на рівні особистості, а не на рівні державної політики). І лише інколи — совісті, почуття справедливості — для тих, у кого вони є. Але мало хто за рутинним, освяченим звичкою нехтуванням української мови, за зручністю і вигідністю особисто для себе такої ситуації — здатен побачити довготривалий історичний злочин, глибоку травму національного організму. І ще менше таких, хто вгадує власну вину за цю історичну кривду, навіть попри особисту непричетність. Більше таких, хто склав собі уявлення, що для свого комфортного самопочування у світі мислі та культури він зовсім не потребує української мови, що українська периферія цього світу його не має цікавити. Хай, мовляв, українська культура спершу досягне такого і такого-от рівня... (залишаю осторонь питання про те, що дуже часто у такий спосіб просто блефують особи, які не мають жодного уявлення про культуру взагалі — ні про яку). Споживачів цікавить тільки якість товару. Але ж культура — не просто товар, а співтворчість, співтворення. Тож катастрофічно, коли питання про власний внесок і власну відповідальність не сприймається, як і моральна проблема, що криється в цьому самовідстороненні."

freya_victoria: (Default)
Це про 1860-1917 роки
"Системи суспільного виховання дітей практично не існувало. Урядові органи не цікавилися статистикою народження та смертності немовлят. 55% дітей шахтарів Донбасу вмирали не доживши до 7 років. Із 1000 дітей в українських губерніях вмирало, не доживши до 15 років - 35%. Гро­мадськість звернулася до цієї нагальної проблеми лише з появою жіночих організацій.
 
Виключно важкі умови праці, безправність, закріпачення в сфері побу­ту характеризували становище селянок, які складали переважну більшість населення Наддніпрянської України. Селянка-українка починала заробляти собі хліб з 7-8 років. З цього віку весь день її вже був заповнений визначени­ми та відповідальними обов’язками; в більшості випадків, переважаючими її фізичні можливості: вона пасла худобу, іноді на відстані декількох верств від дому, харчуючись одним хлібом та мокла під дощем, чи носила на руках надмірно важку для неї дитину. 3 9-10 років вона просиджувала за веретеном та прялкою весь вільний, від догляду за дитиною, час, майже не користуючись зимою свіжим повітрям через відсутність теплого одягу.
З 14 років дівчина-селянка вже працювала поряд з матір’ю, виконуючи в пору жнив роботу надто тяжку та шкідливу для дівчини цього віку. Хо­дити до школи їй не було часу і незначний відсоток (22%) відвідуючих шко­лу дівчат пояснювався не так небажанням батьків, як необхідністю корис­туватися послугами дівчини в домашньому господарстві."
freya_victoria: (Default)
Знов зникло посилання на той пост... Ось нове:
http://eugene-df.livejournal.com/789335.html


 Старий, але досі актуальний пост [personal profile] luche_chuchhe 
"Трохи про те, що нас, ймовірно, чекає. 
Я не буду нічого писати про військові дії, я в тому нічого не розумію. Але я вмію уважно читати та робити висновки з того, що прочитала. А читаю я багато.
Спочатку сходіть за посиланням та уважно прочитайте, разом з коментами, які видно.\
Я б радила поставится до цієї творчості з увагою, бо, гадаю, з часом такий напрямок думок ставатиме все більш розповсюдженим. Щоб потім не дивувалися, не шокувалися та не плакали в соцмережах "как жи ж так", коли почуєте щось дуже схоже від російських друзів та родичів. Так, навіть від частини тих, хто досі здається адекватним. У нас немає часу та зайвих сил на шок, розпач та розгубленість.
 
Звісно, я не відкидаю можливість, що станеться чудо, та нинішній тренд зникне. Якось. Є інші тенденції, але оте, що в пості за посиланням - дуже сильне й набирає силу. Якщо росіяни самі це не зупинять, воно візьме гору.
Увага! Ми, українці, нічого зробити не можемо, вплинути не можемо. Жодні наші дії нічого не змінять. Жодні компроміси нічого не виправлять в головах росіян. Лише вони самі. Ми можемо розуміти, що нас чекає, та готуватися.
 
Отже, читайте уважно. Ви це почуєте ще дуже багато разів, зіштовхнетеся за наслідками такого сприйняття, готуйтеся.
 
Требя зауважити, що конкретні слова можуть змінюватися, навіть мають змінюватися, бо цей юзер занадто відвертий, надто прямо промовляє деякі речі, надто мало уваги приділяє питанню "чому усе, що ми робимо, правильно" або "чому усе, що ми робимо - лише самозахист". А публіка, як засвідчує теперішня риторика, буде зосереджена на самовиправданні; логіка "кого бажаємо, того й вбиваємо" певний час ще буде маргінальною.
 
Але основні напрямки "меседжу", гадаю, збережуться.
 
 
1. РФ та російська армія мають право на будь-які дії на території України, це право має бути визнане світовою спільнотою (і досі не визнане головним чином через недостатню наполеглевість РФ, тобто треба бути більш наполегливими). Аргументація та самовиправдання тут можуть бути самими різноманітними, але найрозповсюдженішою буде відсутність аргументації через "очевидність" такого права;
 
 
2. українське = фашистському. Здається, це вже є, але насправді поки що нас переважно "звинувачували" в фашизмі та нацизмі, вишуковували ознаки фашизму у наших _діях_. Надалі вишуковування перестане бути необхідним, бо в їхньому сприйнятті сама належність до будь-чого українського буде автоматично вважатися ознакою "фашизму". Тут буде багато нерозуміння з боку наших наївних та тормознутих, вони все будуть розпитувати - та чому ж ми фашисти й нацисти, де ознаки? Стануть наводити якісь докази. Але з того боку не може бути аргументації, ви ж не аргументуєте, коли "бачите", що річ синя або червона. Це просто очевидно. Так і вони будуть "бачити" фашизм.
 
Прирівняння вже подекуди є. В книгах накшталт "Поле боя Украина" вже 10 років тому насаджувалося уявлення, що українська символіка - то ознака окупанта та фашиста. Тризуб вже інколи сприймається як "фашистський" символ. Вже деякі не маргінальні люди не соромляться визнати, що "українське" (прапор, козацький чуб, мова) викликає у них агресію та огиду. 
 
 
3. Україна зникла як держава = Україна має зникнути = Україна не має права на існування = усе українське має зникнути = усі українці мають зникнути. Так, це те саме, що вам ввижається. Лякайтеся зараз, щоб не лякатися потім. Досить значні зародки цього вже є, вони стають все більш розповсюдженими. Так, теза про загибель України, яка вже начебто сталася, є фактично мейнстрімом, навіть серед багатьох російських "лібералів". Тут все просто - бажання сприймають як опис дійсності. Це треба тримати в голові - нам не бажають поразки, нам бажають зникнення;
 
Тема розвалу, зникнення України є дуже значущою для них, цій темі вже не один рік (принаймні з часів помаранчевої революції), але зараз, звісно, це все набуває нових обрисів. Зверніть увагу - люди. які говорять про зникнення, розвал, знищення України, дуже мало звіряються з дійсністю. Бо для них важливим є процес. Їх зациклило на тому. Вони не аналізують, вони смакують.
 
Справа в тім, що мова йде не про нас, а про їхні емоції. Ми просто виявилися зручним об*єктом, на який можна "перекинути" свої страхи. Вони страшенно бояться знищення, розвалу, громадянської війни, неконтрольованої звірячої агресії, та водночас потай бажають їх. Дуже видно, що в них а) дуже високий рівень агресії; б) низька ціна людського життя. Влаштувати жах на нашій території - це спосіб справлятися з суперечливими та дуже сильними емоціями. Вони фактично живуть новинами з України, і з кожним днем їм потрібно більше жахів, більше смерті та страждання. Якщо вони перестануть робити це з нами, їм доведеться мати справу з собою, а це їх жахає, і справедливо жахає. Що буває в такому випадку, ми знаємо по їхній громадянській війні та про тридцятим рокам.
 
Що тут змінюється - збільшується кількість тих, хто вважає цю тему нормальною, гідною розмови. Збільшується відвертість. Смакування стає таким, що його вже важко приховати. Завуальоване "Україна скоро зникне" або "вже зникла" змінюється більш відвертим "Україну треба знищити" та "українців треба вбивати".
 
Готуйтеся почути це від ще вчора адекватних людей. Вони будуть казати це вам у вічі. Ви нічого не можете зробити, бо це ніяк не пов*язано з нашими діями, взагалі.
 
 
4. Україна зникла = РФ та російська армія можуть та мають право знищувати усі ознаки української державності, армію, людей, економіку, інфраструктур, аж до основних фондів. І навпаки: те, що російська армія може усе знищити, означає, що Україна зникла _ще до нанесення удару_. Якщо ви придивитеся, побачете таке у розмовах багатьох. Українцям це часто здається тупістю або тролінгом, але то така логіка - дитяча логіка.
 
Їй притаманна плутанина з причинно-наслідковими зв*язками. Людині здається, що її бажання керують світом. Не "бажання - викликають дії - призводять до певних наслідків". Не "ми бажали напасти на Україну - напали - знищили - Україна знищена".
А навпаки.
"Ми бажали - Україна зникла - ми напали, бо що ж нам залишалося робити".
Пункт "ми бажали" у частини людей залишається поза свідомістю, частина поки що соромиться казати вголос.
 
Ця специфічна логіка не може поширюватися лише на щось одне. Проблеми зі сприйняттям причин та наслідків, навіть послідовності подій є очевидними для усіх, хто спілкувався з росіянами (більшістю з них). Це не наслідки пропаганди та обману, події самі встають в їхній памяті так, як більш приємно для них. Наприклад - спочатку бандити побили міліціонерів ланцюгами, а потім міліція розігнала Майдан. Або - спочатку Нацгвардія почала військові дії на Донеччині, а потім ДНР взялося до зброї. 
Якщо ви бачите таке, сперечайтеся лише якщо та людина дуже важлива для вас, але памятайте, що вона щиро вірить та "памятає", як усе було, та може обрати не вас, а свою "память". Якщо це просто знайома вам люди, не сперечайтеся, бо справа зайшла надто далеко, ви вже безсилі.
 
5. класичне "війна - це мир". Гадаю, по цій темі буде сказано найбільше слів, тому що ця тема присвячена самовиправданню. Тобто якщо переконати себе, що авіаудар по мирному місту, де нікого не вбивають - це акт милосердя, це значно все спрощує та знімає муки совісті. 
 
Аргументація тут може бути, наприклад, така, як в пості за посиланням - ми ж попередили мирних мешканців про бомбардування (насправді в них немає жодного громадського контролю та незалежних журналістів, тому вони просто не можуть знати, попереджали мирне населення чи ні, мали можливість мирні мешканці евакуюватися, але це не має для них значення, для самовиправдань не потрібний реальний контроль, навпаки, він заважатиме). Зверніть увагу, що попередження про бомбардування подаються як достатній прояв гуманності, або навіть занадто сильний.
 
Можуть бути посилання на дії Ізраїлю. На Косово. Впевненість, що ці вбивства, звісно ж, завадили іншим, ще більшим вбивствам. Заперечення, що загинули або можуть загинути мирні мешканці тощо.
 
Головне виправдання буде таке - бандерівці першими розпочали бомбардувати міста та спалили людей живцем у Одесі, тому з ними можна робити все, обмежень немає, вони не люди, ми в будь-якому разі кращі та правіші, що б не зробили.
 
Необхідність жорстоких та безпідставних дій не буде піддаватися сумніву, таке питання взагалі стане неможливо поставити, воно не матиме жодного змісту (див. попередні пункти). Тобто на питання "чому ви вважаєте, що треба бомбардувати Львів та Київ", вам видадуть _в кращому випадку_ мішок фантазій про "распятого мальчика". А швидше відповіді не буде;
 
6. росіяни страшенно гуманні, добрі, милі, благородні, через свої доброту та щедрість весь час страждають та стають беззахисними. Тут не треба дивуватися. Буде щира віра, що вони мають повне право нас знищити усіх, й будь-які дії, які не ведуть до повного нашого знищення, будуть сприйматися ними як прояв милості, доброти та благородства. 
 
 
Нам треба пам*ятати, що цей процес, якщо все буде йти так, як йде зараз, вплине і на нас. Наші, українські прихильники Росії (незалежно від етнічної приналежності) будуть вимушені йти тим самим шляхом. Вони будуть знищувати усе українське в собі з кожним днем все радикальніше. Те саме станеться з нашими колишніми громадянами, що зараз мешкають в РФ, або етнічними українцями, які виїхали ще за часів СРСР або народилися там, але досі зберігали подвійну ідентичність. Знищення всього українського в собі зробить їх радикальнішими та жорстокішими за росіян, ніяк не пов*язаних з Україною. Гадаю, залишилося зовсім небагато до того часу, коли подвійна ідентичність стане фактично неможливою - просто жодна людська психіка не витримає таких внутрішніх суперечностей. Тобто це не залежатиме від доброї волі або бажань.
 
Навіщо я це пишу.
Такі речі, які, ймовірно, нас чекають, викликають шок, емоційне виснаження, тимчасову неспроможність діяти, позбавляють енергії та волі до спротиву. Ви це знаєте на власному досвіді ще з часів Майдану. Інколи вони травмують аж до нервових зривів та психозу, принаймні тимчасового. Під час шоку, нервового зриву або психозу людина безпорадна та беззахисна, і небезпечна для оточуючих.
Таке буває, навіть коли ще немає чужого війська під вікнами, достатньо чужої іраціональної ненависті. А в наш час могутніх СМІ усе стає неймовірно близьким - я про емоційну близькість.
Жодна сміливість, жертовність та інші чудові якості не впливають на закони, за якими діє людська психіка. Впливають звичка та тренування. Звикайте. У нас дуже мало часу."
freya_victoria: (Default)
Це палає небо над Маріуполем. Зараз. Таке в нас "перемир'я".
Це не "каратели хунты бомбят мирных жителей, которые просто хотели федерализации", це грьобані днровці (чи росіяни? хуй їх розбереш, одна банда) намагаються захопити місто, яке котрий день стоїть під українськими прапорами, місто, яке вже протитанковоми ровами окопалося, так хоче до їхньої "Новоросії". "Повстанці", блять, "апалчєнци". Окупанти та агресори. Терористи та інтервенти.
З терористами немає сенсу вести перемовини. Хтось ще не зрозумів цього? 



Від долі Маріуполя залежить доля України та зокрема - Одеси.
Якщо під приводом "перемир'я" Маріуполь здадуть, піздец і нам, як то кажуть російською. Може бути, тоді наступня весна в Одесі насправді буде "руською". 
ТТТ, сподіваюсь, що цього не станеться...

Profile

freya_victoria: (Default)
freya_victoria

September 2017

S M T W T F S
      1 2
3 4 5 6 7 8 9
1011 12 13 141516
1718 19 20 212223
24 252627282930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 17th, 2017 07:47 am
Powered by Dreamwidth Studios