freya_victoria | Entries tagged with литература

Переклад з польської М. Рудницького

Тобі я тут присвячую сторінку

Ціпком підперта, старесенька жінко.

Як ти себе у сяйві враз відкрила.

Проста та щира, вся сріблистобіла.

Так часом відкриваємо звичайну.

Життям закриту — мудру й просту тайну.

Полудень був тихий і гарячий. Личаківський парк у Львові, здавалось, тонув у розпеченому повітрі, що грало насиченим, блискучим промінням.

У золотистозеленій сітці, виплетеній з тонких ниточок сонця, розсіяного крізь тінисту липу, висів передо мною майже нерухомо, без дзижчання, омлілий рій дрібнесеньких мошок. Над недалеким газоном низько пурхали білі мете¬лики, поринаючи глибоко в траву; на перехресних стежках, проти лавки, сліпуче блищала рінь, а міцні, перемішані пахощі розносились у повітрі, мов кадильний дим. І все це прийшло якось несподівано після холодного, росяного ранку, коли майже біле сонце, схоже на кулю, викотилось високо, обдаючи своїм жаром задихану й спітнілу землю. Парк був безлюдний. Ті, що заходили сюди зранку, вже пішли геть, а ті, що шукають тіні та прохолоди, ще не підійшли. Нестерпна спека, здавалось, ще зростає серед повної ти¬ші, а далеке сюрчання польових коників нагадувало слабе

потріскування невидимих іскор, які підсилюють жар полу¬дневої пори.

Враз я почула за собою квапливе постукування ціпка. Я озирнулась. До моєї лавки йшла дрібною, прискореною ходою маленька, дуже згорблена бабуся. Її білий чепчик сліпуче сріблився на сонці, як і біла, навхрест перев'язана на грубій кофті хустина й широкий фартух. Одна рука її була обтяжена кошиком, друга рівномірно витягалась, по¬стукуючи невеличким ціпком, який допомагав не тільки но¬гам, але й очам.

Я вже здалеку почула її коротке, тяжке дихання. Видно було, що вона поспішає до лавки, щоб поставити на ній свій кошик і спочити. Вона насилу переступала своїми ви¬сохлими ногами, посуваючись щораз швидше й роблячи нерівні кроки; голову опустила так низько, що я не могла розглядіти її обличчя. Вона либонь зовсім не бачила мене. Тільки тоді, як моя тінь виринула перед нею, вона раптом зупинилася, трохи випросталась і підняла своє обличчя до мене. Яка це була мережа зморщок! Життя, яке пряло нитки цієї мережі, мусило бути довге, дуже довге, мабуть, ніколи і не відпочивало. З раннього ранку воно мусило при світлі недогарка братись за роботу й кінчати її навпомацки, коли співали північні півні. Воно мусило на сіре своє вере¬тено вимотувати з власних грудей усі волоконця; воно мусило висмикувати свою нитку, скручувати її і знову ви¬смикувати, і знову скручувати, не загладжуючи вузлів, усе квапитись, квапитись, квапитись...

Вона стояла хвилину, ніби здивована, моргаючи ма¬ленькими сірими очима, потім знову рушила, підійшла до лавки і, обперши на неї кошик, наповнений до половини пряниками, зітхнула глибоко раз і другий.

— Гаряче, — обізвалась я, щоб тільки щось сказати.

— А дав господь, дав! — відповіла, обтираючи худор¬лявою рукою піт з білого, як полотно, обличчя. — Надійшла така духота, що страх!

— Може, сядете трохи?

— І-і, що там сідати, ласкава пані! Так зіпруся. Ста¬рині такій то і сісти і встати важко. Зараз щось у крижах тріщить...

— Скільки ж вам літ?

— А що ж то я маю рахувати їх, ласкава пані? Гос¬подь їх і без мене рахує... Як не як, а буде там вісімдесят якихось... вісімдесят або й більше. Так, напам'ять важко все це докупи зібрати, але в нашій парафії люди знають... папери на це є...

— То ви не тутешні, матусю?

— Чом то я, ласкава пані, тутешня мала б бути? Я з Вадовиць, з містечка. Аякже! Лишень там тепер робітниче селище зробили, інші порядки настали. Але ж люди там знають мене. Банасиха та й Банасиха, малий і великий за мене знає, що і як.

— І так ви до Львова примандрували?

( Read more... )

Crossposts: https://freya-victoria.livejournal.com/419618.html

Що вважалося шок-контентом в 1928 році нашої ери

Та трохи передісторії.

"Першою гігієнічною прокладкою, впровадженою на ринок, стала 1896 року продукція американської фірми Johnson&Johnson. Вона отримала назву "лістер", від прізвіща барона Джозефа Лістера, англійського хірурга, піонера антисептики у своїй галузі медицини. Виробник, однак, ламав голову: як зробити так, щоб жінки почули про "лістер", коли будь-яка реклама продукту була б визнанана неделикатною та вульгарною? Перша спроба завершилася фіаско.
Згодом концерн Kimberly-Clark випустив на ринок цілу гаму продуктів для жіночої інтимної гігієни, зроблених з нового матеріалу - деревної вати. Це заслуга французьких фронтових медсестер, які в часи Першої світової війни звернули увагу на поглинальні властивості целюлози - значно ефективнішої за традиційні засоби. Промисловість відчула в цьому нові можливості, і 1921 року на ринку з'явилася лігнінова прокладка Kotex. Пані, якім вистачало грошей на Kotex, блискавично відмовляються від прокладок домашнього виробу. Фірма потирає руки.
Але як переконати всіх американок прийняти продукт одноразового вжитку? Треба вимислити цілком новий спосіб життя. Світ, в якому бути жінкою вже не кара; де ніщо не заважає активності в домі та поза домом; де можна насолоджуватися повною свободою. Клопоту завдає і те, що численні магазини відмовляються від продажу продукту, а газети зачиняють свої шпальти перед подібною рекламою. Kimberly-Clark, однак, не піддається так легко. Знає, що перш за все мусить гарантувати жінкам повну секретність. Фірма вирішує вкласти гроші в спеціальні вітрини - автомати для продажу продукту - щоб клієнтка сама могла придбати товар, не звертаючись до продавчині. Після успіху прокладок Kotex Johnson&Johnson вирішує кувати залізо, поки гаряче: наслідує конкурента і виводить на ринок прокладки Modess. Не мине й 10 років, і на ринку вже біля сотні марок змагатимуться за увагу жінок.
Тепер з'являється нова заковика. Як, до біса, вирізнитися з цього тлуму? Реклама! Kotex ошелешує, розміщуючи провокаційне оголошення в традиційній пресі, орієнтованій на хатніх господарок. В цій революційній кампанії модель Лі Міллер створює ідеал жінки Kotex. Із хлопчиковою стрижкою, в вечірній сукні, вона застерігає інших жінок, що збираютья наряджатися, щоб подбали про свою промежину та звернулися до секретної прокладки, невидимої навіть під найтоншою білизною. Реклама шокує Америку. Сама модель скоро залишає Нью-Йорк, обираючи Париж, де її коханцем та наставником стане Ман Рей. Однак, певне табу було зламане."

Фото: Едвард Стейхен. 1928 рік. Це перший випадок, коли для реклами прокладок позує реальна жінка.

Ще додам: Лі Міллер в майбутньому прославилася не тільки цим. Під час Другої світової вона була фотожурналісткою та знімала історичні події: висадку союзників, перше застосування напалму при осаді Сен-Мало, звільнення Парижу та таборів Бухенвальд і Дахау.

Crossposts: https://freya-victoria.livejournal.com/407547.html

Читаю зараз "Заборонену плоть" Діан Дюкре. Місцями аж ніяково стає... Зацініть, гм, "дитячу гінекологію" зразка 19 століття у Франції:

( Read more... )

Доктор Замбако описує це в своїй книжці "Onanisme avec troubles nerveux chez deux petites filles" (1882).

Crossposts: https://freya-victoria.livejournal.com/407156.html

Леди Флоренс Гордон-Камминг думала, что ребенок рождается через пупок до того момента как, собственно, родила.

"To Marry an English Lord" by Gail MacColl, Carol Wallace

Crossposts: https://freya-victoria.livejournal.com/388277.html

"Когда погребают эпоху

Мы стоим у могилы очередной, десятой по счету, российской вестернизации, или модернизации, или перестройки, или оттепели. Круг замкнулся. Страна снова бросает в воздух чепчики и «сушки», в милитаристском угаре обнимает танки и целуется с системой «Град». Сбылось пророчество: «…в чистом поле система «Град». За нами Путин и Сталинград». Чистое поле на этот раз представлено горными Абхазией и Южной Осетией. Кстати, тоже частью Грузии по имени «Самачабло». Гремят заступы о мерзлую землю; модернизацию хоронят в закрытом гробу, как жертву дедовщины. С неба сеется мягкий тоталитарный снежок. Страна топает за Топтыгиными. А я, по словам Галича («Кадеш»), «прощаюсь с памятью моей»."

2009

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/351062.html

"We are living in a culture that views change as threatening. We are taught to perceive life as linear, implying a destination. Change is perceived as only an intermediary process on our way to this idealized stability. But no matter how we are raised to view life, life is change. To see change as the normal condition of life goes directly against the myth of destination, yet meshes more perfectly with experience. When we see change as the normal condition of life we stand in revolt against the expectation of a final goal for our lives and cease to view process as threatening or temporary. To accept change frees us to explore our situation, to define and observe our natural restrictions, and not to be coerced by expectations arising out of society's need for equilibrium."

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/346408.html

Голда Меїр була першим послом Ізраїлю в СРСР.
"Я была уверена, что уж тут-то мы во всяком случае встретимся с евреями России; тридцать лет, с самой революции, мы были с ними разлучены и почти ничего о них не знали. Какие они? Что еврейского осталось в них, столько лет проживших при режиме, объявившем войну не только всякой религии, но и иудаизму как таковому, и считавшем сионизм преступлением, наказуемым лагерями или ссылкой? Но в то время как иврит был запрещен, идиш еще некоторое время терпели и даже была создана автономная область для евреев, говорящих на идиш, - Биробиджан, близ китайской границы. Ничего из этого не получилось, и после Второй мировой войны (в которой погибли миллионы русских евреев) советские власти постарались, чтобы большая часть еврейских школ и газет не были восстановлены. К тому времени, как мы приехали в Советский Союз, евреев уже открыто притесняли и уже начался тот злобный, направляемый правительством антисемитизм, который пышно расцвел через несколько лет, когда евреи преследовались широко и беспощадно и еврейские интеллигенты - актеры, врачи, писатели - были высланы в лагеря за "космополитизм" и "сионистский империализм". Положение сложилось трагическое: члены миссии, имевшие в России близких родственников - братьев, сестер, даже родителей, - все время терзались, не понимая, можно ли им увидеться с теми, о встрече с которыми они так мечтали, ибо если откроется, что у них есть родственники-израильтяне, это может закончиться судом и ссылкой.

Трудная это была проблема: бывало, мы несколько дней подряд взвешиваем "за" и "против" - должен ли Икс встретиться со своей сестрой, надо ли передать продукты и деньги старой больной матери Игрека - и, как правило, приходили к выводу, что это может причинить им вред и ради них же лучше не предпринимать ничего. Были, конечно, исключения, но я и сегодня не решаюсь о них написать, потому что это может быть опасно для евреев, все еще находящихся в России. Теперь весь цивилизованный мир знает, что случается с советскими гражданами, если они игнорируют извращенные правила, с помощью которых руководители стремятся их себе подчинить. Но был 1948 год, время нашей, так сказать, "первой любви", и нам было очень трудно понять и принять систему, в которой встреча матери с сыном, которого она не видела тридцать лет, да который, к тому же, член дипломатического корпуса и "персона грата" в Советском Союзе, приравнивается к государственному преступлению."

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/346306.html

"В классе тишина, даже больше чем тишина. Уроки истории создают
атмосферу страстного горения. В глазах двадцати юных патриоток, на лице
Тупчи светится восторженность. Рассказывая о давно умершем государе, Маня с
запальчивостью утверждает:
"К сожалению, он был человеком, лишенным мужества..." И эта невзрачная
наставница, и эти умненькие дети, которым она преподает польскую историю на
родном языке, приобретают таинственный вид сообщников и заговорщиков.
Вдруг все вздрагивают, действительно как заговорщики: на лестничной
площадке тихо застрекотал электрический звонок.
Два звонка длинных, два коротких.
Этот сигнал мгновенно приводит все в бурное, но молчаливое движение.
Вскочив с места, Тупча наспех собирает разбросанные книги. Быстрые руки
учениц сгребают польские тетради и учебники, запихивают их в фартуки самых
проворных школьниц, а те, нагруженные запретным грузом, исчезают за дверью,
которая ведет в спальню пансионерок. Бесшумно передвигаются стулья,
осторожно закрываются крышки парт. Дверь широко открывается. На пороге
классной комнаты появляется затянутый в красивую форму - синий с блестящими
пуговицами сюртук и желтые штаны - господин Хорнберг, инспектор частных
пансионов Варшавы: тучный человек, острижен по-немецки, лицо пухлое. Он
молча всматривается в учениц сквозь очки в золотой оправе.
( Read more... )

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/343623.html

"Ничто, вероятно, не подчеркивает более убедительно сходства двух систем, чем выдвигаемые Ильей Эренбургом и другими сталинистскими интеллектуалами оправдания своего прошлого или их рассказы о том, что они действительно думали во время Большой Чистки. "Сталин ничего не знает о бессмысленных репрессиях против коммунистов, против советской интеллигенции", "они скрывают это от Сталина", "если бы кто-нибудь рассказал Сталину об этом" и, наконец, что главным виновником был вовсе не Сталин, а соответствующий глава полиции. (Цит. по: Tucker R. С. Op. cit. P. XIII.) Нет необходимости говорить о том, что это как раз то, что вынуждены были говорить нацисты после поражения Германии."

"Nothing perhaps underlines more convincingly the similarities of the two systems than what Ilya Ehrenburg and other Stalinist intellectuals have to say today in their efforts to justify their past or simply to report what they actually thought during the Great Purge. "Stalin knew nothing about the senseless violence committed against the Communists, against the Soviet intelligentsia," "they conceal it from Stalin" and "if only someone would tell Stalin about it," or, finally, the culprit was not Stalin at all but the respective chief of police. (Quoted from Tucker, op. cit., p. XIII.) Needless to add, this was precisely what the Nazis had to say after the defeat of Germany."

"Добрый царь, злые бояре..."

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/343368.html

"...объяснение, данное Хрущевым тем преступлениям, которые он признал, — болезненная подозрительность Сталина — скрывает наиболее характерный аспект тоталитарного террора, заключающийся в том, что его развязывают, когда уничтожена всякая организованная оппозиция и тоталитарный правитель знает, что ему уже нечего опасаться. Это особенно верно относительно того, что происходило в России. Сталин начал свои гигантские чистки не в 1928 г., когда признал, что «у нас есть внутренние враги», и когда действительно имел основания чего-то бояться (он знал, что Бухарин сравнивал его с Чингисханом и что тот был убежден: политика Сталина «вела страну к голоду, разрухе и полицейскому режиму»), а в 1934 г., когда все бывшие оппозиционеры «признали свои ошибки» и сам Сталин на XVII съезде партии, названном им также «съездом победителей», заявил: «…на этом съезде — и доказывать нечего, да, пожалуй — и бить некого».

"...Khrushchev's explanation of the crimes he
conceded - Stalin's insane suspiciousness - concealed the most characteristic aspect of totalitarian terror, that it is let loose when all organized opposition has died down and the totalitarian ruler knows that he no longer need to be afraid. This is particularly true for the Russian development.
Stalin started his gigantic purges not in 1928 when he conceded, "We have internal enemies," and actually had still reason to be afraid - he knew that Bukharin compared him to Genghis Khan and was convinced that Stalin's policy "was leading the country to famine, ruin, and a police regime," as indeed it did - but in 1934, when all former
opponents had "confessed their errors," and Stalin himself, at the Seventeenth Party Congress, also called by him the "Congress of the Victors," had declared: "At this Congress ... there is nothing more to prove and, it seems, no one to fight."

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/343237.html

Про російські підручники з історії
"Тоді, коли йдеться про втрату Росією територій, вживаються такі слова, як «відторгнення», а коли про їх надбання — то «повернення» або «здобуття виходу до Балтики». У одному з підручників про литовсько-московську війну, яку розпочав Іван Грозний, говориться як про війну «за повернення давніх земель Білорусії, за вихід до Балтики». Завдяки неоднозначним висловлюванням створюється враження, що територію країн Балтії заселяли, у якийсь не вказаний період історії, слов’янські племена і що Білорусія колись давно була частиною Московської Русі. У такий спосіб вираз Пушкіна про «прорубування вікна в Європу» через фінську територію стає «вікном у Європу на давній слов’янській території, яку було нам повернуто».

Радянський Союз оцінюється з позиції того, що він зробив чи не зробив задля російських інтересів, не враховуючи інтересів його неросійського населення. Забуто погляд, що СРСР був державою нового типу, яка мала вирішити національні суперечності. Пострадянські підручники розглядають її радше як нове втілення Російської імперії. Один із авторів вказує на те, що територія СРСР збігається «із землями [колишньої] Російської Імперії і далі ще раз заявляє (згідно із державним гімном Радянського Союзу<...>), що [СРСР] «був створений великоруським народом». У одному підручнику наведено підбір документів, у якому не розрізняються концепції «Росії» та «СРСР» і запевнюється, що СРСР був тим самим, що «Радянська Росія». Хоча на практиці саме так і було, однак, згідно з офіційним поглядом, СРСР був союзом народів. Тим самим було неумисно підтверджено колоніалістську природу цієї держави.
Вина за конфлікти між кавказькими народами покладається виключно на їх безпосередніх учасників, без жодних згадок про імперський центр. Виявилося, що в суперечці за Нагірний Карабах винні тільки Вірменія та Азербайджан, незважаючи на те, що це Москва передала Азербайджану населений вірменами Нагірний Карабах, створюючи тим самим передумови для конфлікту. Над проголошенням незалежності керівниками прибалтійських республік вболівають як над «конституційною кризою», якої не вдалося розв’язати центральній владі. Немає жодної згадки про незаконну, з погляду міжнародного права, анексію трьох прибалтійських республік в 1940 p., хоча цього визнання й можна було очікувати в пострадянський період."
( Read more... )

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/340670.html

"Вторгнення Наполеона дало можливість оновити політичне самосприйняття Росії, додаючи до нього відтінок впевненої у своїй правоті леґітимності, який здебільшого має переможна війна з агресором. Вираження цього у формі видатного роману, який міфологізував ці події, було саме тим, чого потребувала динамічна нація. Перетворення у Толстого історії на міф про «велику патріотичну війну» додало нового блиску тому, що Ентоні Сміт назвав «основоположним політичним міфом» нації. Описуючи картину іноземної аґресії і засуджуючи агресора, Толстой, крім того, змалював панораму кількох сотень характерів, які жили далі своїм життям, незважаючи на перерви та втрати, спричинені війною. Це надало романові додаткового героїчного виміру."

"Ще раз повторимо, що російська держава надзвичайно виграла завдяки здатності Толстого поєднати глибину з блиском, і що представлена в його романі Російська імперія утвердилася в пам’яті читачів як реальна держава.

Французьке вторгнення у переказі Толстого зміцнило міф про імперську невинність Росії і допомогло легітимізувати імперські дії Росії. У «Війні і мирі» основний театр дій війни з Наполеоном — Східна Європа — розглядається як законна російська територія. Цей роман призвів до затримки із усвідомленням Росією того факту, що Російська імперія не була тим самим, що етнічна Росія. Толстой поклав останні штрихи на образ, вперше намальований Пушкіним, згідно з яким Росія самотужки перемогла французького імператора і заплатила власною кров’ю за свободу Європи; саме тоді в російській національній пам’яті почала зароджуватися думка про те, що Росія спроможна не лише себе захистити, а й врятувати Європу, думка, поширена і сьогодні. Так само завдяки «Війні і миру» з поля зору випав вибір, який імперія під час захисту від Наполеона зробила на користь продовження війни зі своїми південними сусідами. Письменник, який так швидко забув про діяння імперії на Кавказі, але водночас так сильно обурювався діями Наполеона в Росії, безперечно, працював у імперському руслі."

Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/340048.html

"Народження імперії"

"«Історія» Миколи Карамзіна була першим значним кроком у напрямку, який можна назвати текстуальною імперією."

"Перший архів культурних описів, що починають визначати росіян як успішних засновників імперії, складається з російських романтичних літературних творів про Кавказ." (Це в першу чергу Пушкін та Лермонтов.)

"Від своєї ранньої поеми «Кавказький бранець» до зрілої «Подорожі до Арзрума під час походу 1829 р.» Пушкін творив образ мовчазного та інтелектуально недорозвинутого Кавказу, нерозсудливо хороброго в його позбавленій сенсу боротьбі і дозрілого до правління Росії. Пушкін і Лермонтов створили для російської текстуальної пам’яті образ Росії як суворого, але справедливого власника регіону. Насамперед Пушкіна можна вважати автором першого повністю успішного художнього формулювання російської імперської самосвідомості. Він висловив почуття тих, хто зазнавав піднесення від російських воєнних подвигів. Завдяки поезії і прозі Пушкіна швидко стало зрозумілим, що російський імперіалізм не потребував грубого та брутального обличчя, що росіяни — це не монголи і що вони могли перетворити на красу те, що знищили їхні рушниці та шаблі. Вишуканість, із якою Пушкін створював консолідуючий образ російського імперіалізму, добре послужила нації. Він створив в уяві образ, який до цього ніколи не існував у російській літературі: горда Росія призначена керувати «бідними фінами» та іншими підкореними нею народами; у Росії повно скромних патріотів, які чесно виконали свій обов’язок на далекому Кавказі і викликають захоплення; Росія, аристократія якої не поступається вишуканістю та освіченістю найбільш рафінованим колам Заходу.

( Read more... )

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/339807.html

Катерина II "використала Іраклія II, правителя Грузії, як союзника у війні з Туреччиною 1768 — 1774 pp. і відступилася від нього, коли новий могутній перський володар Ага Могамед Шах напав на Грузію, яка тоді перебувала під протекторатом Росії, вирізав жителів Тифлісу і повторно завоював країну для Персії. Грузини опинились у безвихідній ситуації. Їхніми південними сусідами були мусульмани, а північним сусідом — Росія, яка зраджувала їх у минулому. Залишатись самим для маленького народу означало надто сильно ризикувати. Наприкінці XVIII століття грузини вирішили укласти ще один союз із Росією. Цього разу вони прагнули домогтися від росіян гарантій того, що грузинська царська сім’я збереже трон. Але Павло І тимчасово покинув Кавказ і знову віддав Грузію на поталу Персії. Олександр І запропонував Грузії входження до Російської імперії замість стану протекторату, як цього хотіли грузини. Грузія погодилась на це як на менше зло й проголосила об’єднання в маніфесті, виданому 1801 р. Грузинський правитель зрікся трону, але права на нього заявив його суперник, що, в поєднанні з сильним національним самоусвідомленням, робило необхідними часті пацифікації (умиротворення) населення російськими військами. В 1802 р. «заспокоїти» грузинів послали генерала Тіціанова. Його було вбито 1806 р."

Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/339487.html

"На те, що Росія здебільшого не сприймалася як колоніальна держава, впливала також і низка інших чинників. Перший із них — це розташування російських колоній. У постколоніальній теорії та критиці зазвичай вважається, що колонії розташовані далеко від метрополії і що їх завоювання вимагає заморських походів. У випадку ж Росії колонії межували з етнічно російськими землями. Насильницьке перетворення Російської імперії в Радянський Союз ще більше замаскувало колоніальну природу держави, в якій домінували росіяни."

"У 1990-х pp. територія імперії скоротилася до території Російської Федерації, до складу якої входять периферійні території, які прагнуть суверенітету та утвердження власної ідентичності. "

"З такою територіальною невизначеністю пов’язана і неясність лінґвістична. Англійськими словами «Russia» і «Russian» перекладається більш ніж десяток російських слів і виразів. У російській мові є слово Россия, або російський народ чи держава (цьому слову надала ваги «Історія» Карамзіна). У російській мові є також і давніше слово Русь, яке позначає державу, що існувала до монгольської навали в XIII столітті і центром якої був Київ. Слово Русь іноді використовується в російській мові для поетичності і охоплює всіх східних слов’ян — воно може включати росіян, білорусів та українців; у деяких випадках ним називають лише українців і білорусів. В останньому разі слово Русь відповідає давньому англійському слову «Ruthenia» (Рутенія), яке позначає сучасні Білорусь та Україну, взяті разом, але не «Muscovy» (Московію), тобто Росію. Отже, переклад слова Русь як «Russia» (Росія) є неоднозначним, але саме так його здебільшого перекладають американські історики. Крім того, є російський вираз «московское государство», який раніше перекладався англійською мовою як «Muscovy». Він стосується держави з центром у Москві, яка виникла в XIV ст., після монгольської навали (місто Москва було засноване в XII ст.). Ця держава виявилась захланною до земель (якою ніколи не була Київська Русь) і поглинала землі своїх сусідів доти, поки цієї експансії не було зупинено в 1991 р.; на той час вона називалася СРСР. Важливо пам’ятати, що спершу Московія не називала себе Россия; ця назва почала вживатися в XVII ст., а офіційно використовуватися — у XVIII ст. Крім того, слід пам’ятати, що (як недавно вказав Едвард Кінан (Edward Keenan) у своїй статті, яка започаткувала дослідження цієї теми) в Московії не було усвідомлення того, що вона є продовженням Київської держави. Немає жодних ознак того, що Іван Грозний або його попередники будь-коли розглядали Україну або Білорусь (які тоді перебували під польсько-литовським правлінням) як батьківщину московитів. Отже, поняття «возз’єднання» трьох східнослов’янських народів, яке пропагували російські ідеологи XVIII ст., було винайдене наприкінці XVII ст., і воно не було невід’ємною частиною самосприйняття московитів у XV і XVI ст. Московія зрештою поглинула Україну та Білорусь не тому, що палко бажала возз’єднання (якого не могло бути, тому що ніколи не було жодного об’єднання), а тому, що вона розширювалася в усіх напрямках. "

( Read more... )

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/339403.html

"Російський колоніальний задум і тривоги та слабкі місця імперії були виразно (якщо не навмисно) зафіксовані в першому куплеті гімну нині неіснуючого Радянського Союзу:

«Союзом незламним республіки вільні

Навіки з’єднала Великая Русь,

Хай квітне народами створений спільно

Єдиний могутній Радянський Союз».

Цей текст — класичний зразок «винаходу традиції» — поняття, яке досліджували Девід Кеннедайн (David Cannadine) та інші науковці у Західній Європі. Прикметник «великий» («великая») стосується Руси, але не інших етнічних груп. Дається до розуміння, що принаймні частково велич Руси зумовлена тим, що вона об’єднала всі ці окремі народи, які повністю задоволені своєю належністю до СРСР. Це, безперечно, поглиблює рану: Русь звеличують за агресію щодо сусідів. Крім того, гімн неправдиво запевнює, що ці сусіди задоволені своєю другорядною роллю в союзі. Як уже вказувалося, термін Русь має низку значень і може означати як Росію, так і всіх східних слов’ян. Гімн дозволяє українцям і білорусам бути причетними до величі, проте лише як дрібнішим складовим Руси. У гімні наголошується на остаточному характері цього союзу і, неявно, на вічності величі Росії. «Дама протестує надто сильно» («The lady doth too much»). Колоніальне виховне значення тексту гімну відповідає завершеності політичної формації, яку він підтримує. Гімн було затверджено в 1944 році, коли Радянський Союз був напередодні перемоги над нацистською Німеччиною і захоплення великих територій у Центральній і Східній Європі. СРСР розпався у 1991 році, але виховне значення гімну все ще актуальне."

Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/339099.html

"....необхідно розмежовувати захисний націоналізм, основою якого є захист національної ідентичності, та аґресивний націоналізм, спрямований на експорт власної національної ідентичності та завоювання земель, на яких живуть Інші. Російський націоналізм є водночас аґресивним і захисним, і його аґресивний різновид трансформувався в імперські прагнення колонізувати землі, сусідні з етнічними російськими територіями. Очевидно, для того, аби певна територія стала колонією іншої політичної та національної сили, їй не обов’язково підписувати договори про визнання статусу домініону, як це було у випадку багатьох британських колоній. Росія після завоювання певної території включала її до своєї держави або призначала органи влади, які обслуговували російські інтереси. Російська література брала участь у цьому процесі, впроваджуючи на завойованих територіях наратив російської присутності і витісняючи з цих територій їхню власну історію та письменство, що мали для них важливе значення."

"Захисний націоналізм характеризує такі об’єднані спільною пам’яттю утворення, які відчувають небезпеку для свого існування — чи то внаслідок своєї нечисленності (як-от литовці, грузини, чеченці), чи то через загрозу з боку їхніх експансіоністських сусідів. Думки тих спільнот, для яких характерний такий вид націоналізму, звернені радше всередину, ніж назовні, внаслідок чого вони виявляються неспроможними розвинути успішні стосунки із зовнішнім світом. Захисний націоналізм є засобом опору від зазіхань ворожих Інших на їхню ідентичність, але його дуже часто тлумачать як ксенофобію або антисоціальну поведінку."

"Експансивний націоналізм спрямований радше назовні, ніж усередину, і тому менше усвідомлює власний шовінізм і свої колоніальні устремління. Десь у такому привілейованому просторі, сформованому завдяки усвідомленню своєї нинішньої величі та успішному нав’язуванню Іншим власної думки про себе, лежить прагнення захопити землю Інших, встановити там власні інституції і вести власну діяльність.

( Read more... )

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/338831.html

1. Жадность. Ваша самая дорогая книга?

По-моему, книги сейчас вообще возмутительно дороги.
Не знаю, есть ли у меня какие-то особо дорогие книги. Подозреваю, что репринтное издание сказок Гауфа стоило сравнительно дорого по тем временам. Но я его не покупала, папа подарил.

2. Гнев. Какую книгу вы бы сожгли?

Ой, много их. "Курс настоящей стервы" и тому подобное говно.

3. Обжорство. Какую книгу вы с удовольствием заново и заново перечитываете?

В осноновном, это поэзия. Лермонтов, Ахматова, Есенин, Цветаева. Гоголя иногда перечитываю с превеликим удовольствием.

4. Лень. Какую книгу вы бросили читать.

Далеко не одну. Последнее, что я бросила читать была "Последняя глава" Голсуорси (извините за тавтологию). Гораздо скучнее основных книг "Саги".

5. Гордость. Какую книгу вы упоминаете, если хотите выглядеть интеллектуалом?

Шопенгауэр "Мир как воля и представление". Прочитала лет в 16.

6. Похоть. С каким литературным персонажем вы хотели бы переспать?

Долго думала, наконец, вспомнила. "Печальный Демон, дух изгнанья" из лермонтовского "Демона".

7. Зависть. О какой книге жалеете, что ее написали не вы?

Наверно, такая книга тоже не одна. Но впервые меня это ощущение посетило в детстве, когда я читала "Хроники Нарнии".

Crossposts: http://freya-victoria.livejournal.com/63896.html

Profile

freya_victoria

July 2020

S	M	T	W	T	F	S
			1	2	3	4
5	6	7	8	9	10	11
12	13	14	15	16	17	18
19	20	21	22	23	24	25
26	27	28	29	30	31

Syndicate

Page Summary

Марія Конопніцька "Банасиха"
Ще фрагмент з книжки Діан Дюкре "Заборонена плоть"
Діан Дюкре "Заборонена плоть"
Нюансик из жизни викторианской Англии
Валерия Новодворская "Прощание славянки" (из предисловия)
Christina Baldwin "One to One"
Голда Меир "Моя жизнь"
Ева Кюри "Мария Кюри"
Ханна Арендт "Истоки тоталитаризма"
Ханна Арендт "Истоки тоталитаризма"
Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"
Про "Войну и мир"
Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"
Як насправді приєднували Грузію до Російської імперії
Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"
Ева Томпсон про радянський гімн
Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"
Флэшмоб: Чтение и 7 смертных грехов

Style Credit

Style: Neutral Good for Practicality by timeasmymeasure

Expand Cut Tags

No cut tags

Page generated Jul. 8th, 2025 02:47 am

Едва живой журнал

Entries tagged with литература

Марія Конопніцька "Банасиха"

Ще фрагмент з книжки Діан Дюкре "Заборонена плоть"

Діан Дюкре "Заборонена плоть"

Нюансик из жизни викторианской Англии

Валерия Новодворская "Прощание славянки" (из предисловия)

Christina Baldwin "One to One"

Голда Меир "Моя жизнь"

Ева Кюри "Мария Кюри"

Ханна Арендт "Истоки тоталитаризма"

Ханна Арендт "Истоки тоталитаризма"

Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

Про "Войну и мир"

Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

Як насправді приєднували Грузію до Російської імперії

Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

Ева Томпсон про радянський гімн

Ева Томпсон "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

Флэшмоб: Чтение и 7 смертных грехов

Profile

July 2020

Syndicate

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags